ДО ПИТАННЯ ЩОДО КУЛЬТУРНИХ ВИМІРІВ ДИЗАЙН-ПРАКТИК ТА ЇХНЬОГО ТЕОРЕТИЧНОГО ОБҐРУНТУВАННЯ

Автор(и)

  • Євгенія Буцикіна

DOI:

https://doi.org/10.32461/2226-0285.2.2019.190154

Ключові слова:

дизайн, дизайн-практика, культурні виміри дизайну, мистецтво, прикладна естетика, ремісництво, художнє проектування.

Анотація

Мета роботи. Стаття присвячена виявленню методологічних принципів обґрунтування природи і функцій
дизайну у вітчизняних та західно-європейських дослідженнях і конституювання розмаїття культурних вимірів,
корелятивних дизайн-практикам, що дозволяє сформувати нове поле для дослідження феномену дизайну в межах
культурології. Методологія дослідження базується на застосуванні теоретико-аналітичного, історико-логічного,
компаративного та герменевтичного методів. Зазначений методологічний підхід дозволяє виявити подібності та
відмінності в обґрунтуванні дизайн-практик, що розвивались на теренах вітчизняної та західно-європейської
культур, аби прояснити та ствердити теоретико-методологічні принципи, засадничі для вітчизняної традиції
дослідження дизайну, що мають самостійних евристичний потенціал. Наукова новизна роботи полягає у прояснені
та ствердженні теоретико-методологічних принципів вітчизняної традиції дослідження дизайн-практик, з метою
пошуку нового підходу розв’язання теоретичних проблем теорії дизайну та окреслення нової дослідницької царини в
межах вітчизняної культурології. Висновки. Предметом вітчизняних розвідок у ХХ столітті постають практики
художнього конструювання і промислового дизайну в контексті нових культурних вимог до гуманізації
виробництва. У сучасному вітчизняному дискурсі дизайн-практики мисляться як такі, що мають на меті
перетворювати та естетизувати культурне середовище в цілому. Англо-саксонська традиція виокремлює дві базові
позиції щодо поняття «дизайн»: «ренесансну» і «капіталістичну». Акцентування на пріоритеті дослідження дизайну
процесів призводить до необхідності аналізу сукупності «культурних вимірів» дизайну, в основі якої постає його
розуміння як складної та динамічної системи процесів, виробів та інститутів із залученням культурного та
соціального контекстів. Реабілітація тяглості вітчизняної дослідницької традиції дизайн-практик дозволяє розширити
онтологічний горизонт теорії дизайну, шляхом зміни оптики з суб’єктцентричної на об’єктцентричну.

Посилання

Білодід Ю. М., Поліщук О. П. Основи дизайну : Навч. Посіб.– Київ : Вид. ПАРАПАН, 2004. 240 с.

Виктор Папанек. Дизайн для реального мира. Москва : Издатель Д. Аронов, 2004. 416 с.

Суджич Д. В как Bauhaus : Азбука современного мира. Москва : Strelka Press, 2017. 400 с.

Флюссер В. О положении вещей. Малая философия дизайна. Москва : Ад Маргинем Пресс, 2016. 160 с.

Цыганкова Э. Г. У истоков дизайна (машины и стили). Москва : Издательство «Наука», 1977. 112 с.

Bayley S., Conran T. The A-Z of Design. London : Conran Octopus Ltd, 2007. 335 p.

Design Studies. A Reader / edited by H. Clark and D. Brody. New York : Berg, 2009. 572 p.

Margolin V. Design History and Design Studies / V. Margolin. The Politics of the Artificial: essays on

Design and Design Studies. Chicago, 2002. P.218-21, 224-30.

Walker J. Defining the object of Study / J. Walker. J. Walker, ed., Design History or History of Design. London,

P. 22-36.

Denise Whitehouse. The State of Design History as a Discipline / D. Whitehouse. Design Studies. A Reader /

edited by H. Clark and D. Brody. New York, 2009. P. 54-63.

##submission.downloads##

Номер

№ 2 (2019)

Розділ

Культурологія

Ліцензія

Creative Commons License

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.

Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:

  1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
  2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
  3. Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access.