СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ АНСАМБЛЕВОЇ МУЗИКИ К.СЕН-САНСА У ГРІ ПІАНІСТІВ ОДЕСИ

Автор(и)

  • Лілія Шевченко

DOI:

https://doi.org/10.32461/2226-0285.2.2019.190602

Ключові слова:

інструментальна ансамблева музика, традиції виконавства, фортепіанна традиція Одеси, проотонеобароко, неорококо

Анотація

Мета даної роботи – позначити особливості стильового прояву К. Сен-Санса у французькій анасамблевій
музиці й органіки осягання її музикантами Одеси. Методологічною основою роботи є культурологічний підхід у
мистецтвознавстві, представлений у тому числі школою Б.Асафьєва в Україні, початки якого зафіксовані
французькою Ars nova початку XIV століття й повернені в русло театрального мімезиса Ж.-Ж.Руссо. Базисне місце
займає метод жанрово-стильового порівняльного аналізу, герменевтичний, історико-описовий методи, що
дозволяють у межах метафізики історії (О.Лосєв, М.Конрад) зафіксувати значеннєві паралелі становлення
гуманітарної сфери й виразності мистецтва. Наукова новизна роботи визначена теоретичною самостійністю
позначення ансамблевого стилю К. Сен-Санса як протонеобарочного з рисами неорококо, що є співвідноситься зі
стильовими перевагами неосимволізму (за О. Марковою) музики кінця ХХ – початку ХХІ cтоліть. Також уперше в
українському музикознавстві акцентується самостійність музикантів Одеси в освоєнні камерно-інструментальної
спадщини К. Сен-Санса, особливо його творів з фортепіанною участю в ансамблі. Висновки. Композитор виявився
безпосереднім спадкоємцем салонного інструменталізму, у якому істотною є фортепіанна участь у тім колориті
клавірності, що представляє французький стиль фортепіанного мистецтва й живиться естетикою «легких»
фортепіано епохи Реставрації. Для цього мистецтва показова антитеатральна манера відсторонення від безглуздостей
і грубостей життя заради створення творчого «оазису» художнього служіння Красі. Этюдно-прелюдійна моторика
займає провідне положення в техніці вираження, що усвідомлювалося в якості базового творчого показника у
виконавському мистецтві музикантів Одеси, яка дала Україні творчий дует піаністів О.і В.Щербакових, ансамбль
«Гармонії світу», ін. Останні спеціалізувалися на виконанні музики модерну й просимволістської художньої лінії, в
якій твори К. Сен-Санса зіграли значну й самостійну роль.

Посилання

Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. Москва-Ленинград, Музыка, 1971. 379 с.

Друскин М. История зарубежной музыки. Вторая половина XIX века. 5-е изд. Москва, Музыка, 1980. Вып.

528 с.

Лосев А. Эстетика Возрождения. М.: Мысль, 1982. 623 с.

Маркова Е. Проблемы музыкальной культурологии. Одесса, Астропринт, 2012. 164 с.

Мартынов И. Клод Дебюсси. Москва, Музыка, 1964. 280 с.

Сен-Санс К. [ Е.Бронфин. Музыкальная энциклопедия в 6-ти томах. Т. 4. Москва, Сов.энциклопедия, 1978 С.

-923.

Соната [В. Бобровский Музыкальная энциклопедия в 6-ти томах. Гл.ред. Ю.Келдыш. Т. 5. Москва,

Сов.энциклопедия, 1981. С. 193 – 200.

Эрисман Г. де Французская песня. Москва, Сов.композитор, 1974. 152 с.

Roessler A., Hohl S. Der große Opernführer. Werke, Komponisten, Interpreten, Opernhäuser. Gütterslohn/ München,

608 S.

##submission.downloads##

Опубліковано

2019-03-26

Номер

№ 2 (2019)

Розділ

Мистецтвознавство

Ліцензія

Creative Commons License

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.

Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:

  1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
  2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
  3. Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access.