Свято як елемент нематеріальної культурної спадщини
DOI:
https://doi.org/10.32461/2226-0285.2.2021.249233Анотація
Мета статті – проаналізувати основні параметри, за якими свято віднесене до нематеріальної культурної спадини. Методологія дослідження. Використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння. Про міждисциплінарність дослідження свідчить використання наукових підходів, інтегрованих з культурології, історії, етнографії. Наукова новизна полягає у визначенні основних характеристик свят як нематеріальної культурної спадщини та аналізі досвіду їх включення до Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Висновки. Нематеріальна культурна спадщина – це нематеріальний елемент культури, здебільшого традиційної, все те, що можна вважати духовно-інтелектуальними здобутками народу. До нематеріальної культурної спадщини відносяться і свята, втілені у відповідних культурних практиках, що можуть мати найбільш стійкі і такі, що проявили свою безумовну цінність параметри, закріплені в свідомості людей як носіїв історично сформованого досвіду, етнокультурної ідентичності, та різноманітних соціокультурних практиках, які дають змогу відрізняти культури одну від одної. Основним значенням свят, які вже включені до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, є збереження традицій, спілкування, згуртування громад навколо спільних ритуалів та цінностей, передача відповідного досвіду наступному поколінню.
Ключові слова: свято, нематеріальна культурна спадщина, Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини, комунікативність, традиції.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access.
