ГІТАРНИЙ ОРКЕСТР: ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН
DOI:
https://doi.org/10.32461/2226-2180.34.2018.191162Анотація
Метою статті є висвітлення особливостей становлення гітарного оркестру,окреслення провідних колективів, які існують в сучасній виконавсько-мистецькій світовій та
вітчизняній практиці та визначення можливих тенденцій подальшого побутування даного
виконавського складу. Методологія дослідження передбачає залучення історичного,
системного та аналітичного підходів, які сприятимуть формуванню уявлень про
закономірності становлення гітарного оркестру. Наукова новизна полягає у тому, що
здійснюється спроба оглянути основні етапи становлення гітарного оркестру як
виконавського колективу; виділити ключові аспекти реалізації подібного складу у
вітчизняній та закордонній музичній культурі. Висновки. Гітарний оркестр – це
виконавський склад, формування якого відбувалось протягом досить тривалого часу.
Ключовими аспектами, які вплинули на його становлення стало структурно-функціональне
удосконалення інструменту, що сприяло виникненню техніко-виразних можливостей та
прийомів гри. В XVIII столітті відбувається формування «неаполітанського оркестру»,
який стає праобразом для тих гітарних оркестрів, які існують в сучасному просторі. В XX
столітті наявне розповсюдження даного типу виконавського колективу, який може мати
різний виконавський рівень – від любительського, учнівського до професійного. В
українському гітарному виконавстві наявна поки незначна кількість оркестрів, що може
стати перспективним напрямком розвитку національного музичного простору.
##submission.downloads##
Опубліковано
2020-01-09
Номер
Розділ
Музикознавство
Ліцензія
Авторське право (c) 2020 Світлана Гриненко
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access.
