«GLORIA» Ф. ПУЛЕНКА В КОНТЕКСТІ ТРАДИЦІЙ ХРИСТИЯНСЬКОГО СЛАВОСЛІВ’Я: ОБРАЗНО-СМИСЛОВІ І ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ АСПЕКТИ

Abstract

Мета роботи – виявлення поетико-інтонаційних особливостей «Gloria» Ф. Пуленка у руслі «неоканону» меси ХХ ст., а також особливостей відтворення поетики християнської музично-славословної традиції. Методологія роботи спирається на інтонаційну концепцію музики в ракурсі інтонаційно-стилістичного, етимологічного аналізу, спадкоємного від Б. Асаф’єва та його послідовників, а також на міждисциплінарний та історико-культурологічний підходи. Останні дозволяють виявити духовно-смислову та стильову специфіку «Gloria» Ф. Пуленка в контексті не тільки індивідуального авторського стилю, але й еволюційних шляхів духовного хорового музичного мистецтва Європи. Наукова новизна статті визначена її аналітичним ракурсом, що враховує як жанрові «моделі» католицької меси, починаючи з епохи Середньовіччя, так і особливості відтворення семантико-риторичної специфіки Gloria-славослів’я в однойменному творі Ф.Пуленка. Висновки. Твір Ф. Пуленка за своїми жанрово-інтонаційними показниками апелює до європейської духовно-музичної традиції трактування Gloria як християнського славослів’я, що остаточно склалася у композиторській практиці Нового часу. Сказане є очевидним і в зверненні композитора до кантатного типу побудови Gloria як мікроциклу, і в паралелях з поетикою однойменної кантати А. Вівальді, і в апелюванні до музично-риторичного глоріозного комплексу, і в використанні барочних протиставлень solo та tutti. Разом з тим, «Gloria» Ф. Пуленка виявляє індивідуальність авторського підходу до відтворення поетики християнського славослів’я, що є очевидним в домінантній ролі монодійності, хоральності, бурдонних побудов, уникненні акордовості функціонально-класичного типу та поліфонічних форм (фуга), що в сукупності виявляє типові риси «неоканону» меси ХХ ст.