НАРАТИВНІ КОНЦЕПТИ ТВОРЧОСТІ КОМПОЗИТОРА МИХАЇЛА ШУХА

Abstract

Мета статті. Визначення концептуальної складової творчості композитора М. Шуха у контексті специфіки постмодерністського наративу, зважаючи на різножанрову та стилістичну спрямованість його творчості. Методологія дослідження базується на застосуванні загальнонаукових та спеціальних методів аналізу наративної сутності творчості композитора, зокрема: аналізу, синтезу, логічного методу. Здійснено порівняльний аналіз сутності мовного контенту власної творчості на рівні музикознавчого аспекту певних творів. Наукова новизна полягає у встановленні у творчості М. Шуха сутності терапевтичних підходів у розумінні ролі музики, а також вперше здійснено її аналіз у контексті наративної психології й теорії історичного наративу. Висновки. Композиторська творчість М. Шуха інструментального типу висловлюється у формі зацікавленості ідеями звукового й інтонаційного символізму, медитативності й відстороненості від реальності, на рівні використання східних наративних концептів заглиблення у внутрішній світ. Духовна творчість композитора на релігійні тексти висловлюється на рівні загально-екуменічної наративної природи розуміння Бога. Отже, архітектоніка твору будується за власним композиційним принципом, спираючись на риторику, що сполучає думку за допомогою імпровізаційних переходів від одних “знаків-тропів” до інших. Вважається, що в основі життєдіяльності людини – її здатність до самоідентифікації. Німецький філософ Г. Гегель називає цей процес перетворенням духовної субстанції в об’єкт власного «Я». Духовність – це сутність особистості, однак вона, в той же час, є «іншість і буття для себе, те, що, позасобою, лишається в собі». Іншими словами, цей суб’єкт є відображеним у собі об’єктом, це – реальність, яку Дух збудував сам у собі, однак, через це він не втратив свого Вселенського існування.