Детермінанти високотехнологічного експорту в ЄС та Україні у контексті ролі інноваційної, промислової та підприємницької політики

Анотація

Об’єктом дослідження є інноваційна, промислова та підприємницька політика країн ЄС і України у 2016–2024 рр., оцінена за ключовими індикаторами ефективності.

Проблема полягає у відсутності адаптованих до українських умов механізмів інтеграції європейських практик, що обмежує інвестиційний потенціал, розвиток інноваційних екосистем, прискорення структурної модернізації та зростання конкурентоспроможності в умовах післявоєнного відновлення.

Суть отриманих результатів полягає у виявленні суттєвих відмінностей між ЄС та Україною за сімома індикаторами інноваційної політики, а також у встановленні чинників, що найбільше впливають на високотехнологічний експорт. Для ЄС підтверджено тісний зв’язок між фінансуванням R&D, участю бізнесу, розвитком людського капіталу й комерціалізацією інновацій. В Україні визначальними стали кооперація науки та промисловості та кадровий потенціал бізнес-досліджень, тоді як вплив фінансування R&D є слабким і нестабільним. Регресійне моделювання показало, що в ЄС ключовими драйверами є корпоративні R&D, людський капітал і науково-промислова кооперація, а в Україні – інституційні та кадрові чинники.

Ці результати пояснюються відмінностями інституційної зрілості, якістю управління інноваційною сферою, ефективністю комерціалізації розробок та інтеграції науки у виробництво. В ЄС діють комплексні та адресні інструменти підтримки, що забезпечують прямий зв’язок між інноваційними витратами та економічними результатами. В Україні ж спостерігається фрагментарність заходів, декларативність реформ і низька конверсія витрат у високотехнологічний експорт.

Отримані результати можуть бути використані для коригування національних стратегій інноваційного розвитку, формування програм післявоєнного відновлення, підвищення ролі приватних R&D, розвитку людського капіталу та активізації кооперації науки й бізнесу на всіх рівнях.