Символістські та оркестрально-міметичні установки музичної творчості ХХ ст. у проекції на піані- стичне мистецтво

Анотація

Мета дослідження – обґрунтувати закономірний характер "клавіризації" фортепіанної гри на противагу орке- стральній театральності лістівської академічної традиції за допомогою зосередження на естетизмі символістської ("неосимволістської") лінії піаністичного мистецтва, що примирює протистояння авангарду і традиціоналізму 20-70-х років ХХ ст. Методологію дослідження склали такі методи, як порівняльний, логічний, інтерпретації, історико-аналітичного узагальнення, які в поєднанні з інтонаційним підходом (Б. Асаф’єв) сформували підґрунтя компаративного, культурно- мистецтвознавчого підходів для висновків музично-герменевтичної властивості трансформації піаністичної творчості ХХ ст. Наукова новизна дослідження полягає в самостійності теоретичної ідеї стильової автономії музики серед напрямів мистецтва ХХ ст. і фортепіанного виконавської творчості як його музичної складової. Висновки. До кінця ХХ ст. стало апробованим трактування фортепіано, заявлене ще в досимволістський/ символістський період становлення модерну, що виявилося глибинно радикальним у перетворенні фортепіанної техніки. Це породило нові конструктивні рішення інструмента в цілому (електроінструмент з тембральними перетвореннями, співвідносними з органними). Так досвід піаністичної творчості протиставив радикалізм клавірності щодо класики фортепіанної оркестральності- "рояльності", в порівнянні з якою "ударні", що йдуть від практики фортепіанного джазу, впроваджені в фортепіанну техніку, виявляються досить слабкою антитезою піаністичній традиції як примітивістське "спрощення". У разі ж "клавіриза- ції" ми виходимо на новий рівень представлення складних тембрально-моторних якостей звуковидобування, які аж ніяк не виключають традиційну оркестральність, а поглинають її як один із проявів клавірності.