ФІЛОСОФСЬКІ ТА БОГОСЛОВСЬКІ ОСНОВИ ІКОНОТВОРЧОСТІ

Автор(и)

  • Андрій Дем’янчук

DOI:

https://doi.org/10.32461/2226-3209.1.2020.196568

Ключові слова:

богословські та філософські основи іконотворчості, феномен ікони, основи іконошанування.

Анотація

Мета статті – дослідити філософські та богословські основи іконотворчості, з’ясувати матеріальну та духовну природу ікони, встановити її основну відмінність від несакрального світського мистецтва. Показати роль канонічної ікони у християнському храмі, розкрити її зв’язок з Літургією. Методологія. У дослідженні застосовано комплекс методів, а саме: історичний, порівняльний, метод аналізу та узагальнень, описовий, іконографічний (принципи та методи зображення); технологічний; богословський (аналіз текстів Біблії); філософський (сутність і явище; зміст і форма; необхідність і випадковість та ін.); індуктивний та дедуктивний методи тощо. Завдяки цим методам було досліджено богословські та філософські основи іконотворчості, з’ясовано духовну та матеріальну природу ікони та її відмінність від світського мистецтва. Наукова новизна роботи визначається розкриттям філософських та богословських основ іконотворчості. У цьому контексті було встановлено матеріальну та духовну природу ікони, зокрема, розкрито її глибинний зв’язок з Літургією. Висновки. Ікона – сакральний твір, який має не тільки матеріальну але й духовну природу. Це пояснює її тісний зв’язок з Літургією. У ній також закладені філософські та богословські основи, які не суперечать, а доповнюють усталені канонічні іконографічні правила вироблені в ІХ–Х ст., а також національні мистецькі традиції. Нині у сакральному мистецтві поряд з використанням усталеної традиційної символіки, існують і намагання створити нові зразки трансцендентальної ікони. Пригадаємо, що основою трансцендентальної ікони є Божі тайни, які доступні пізнанню як апріорному, так і апостеріорному. Тож ікона через свою трансцендентальну природу повинна, як це робить слово Боже у Біблії, виявляти Божі таємниці і доносити їх до всіх людей. Ікона є також метафізична. Є багато означень цього терміну в філософії, але в богослов’ї метафізика має конкретний зміст: це високий духовний світ Божого буття. У цьому світі перебуває Воскреслий Господь і його святі. А вони є об’єктами зображень на іконах. Ікона є онтологічна, оскільки вона виразно вказує на можливість пізнання розумом першопричин буття. Проте вивчення проблеми філософських та богословських основ іконотворчості, ще потребують глибших досліджень та нових наукових підходів.

Посилання

Бычков В. Византийская эстетика. Теоретические проблемы. Москва: Искусство, 1977. 237 с.

Бычков В. Малая история византийской эстетики. Киев: Путь к истине, 1991. 408 с.

Бычков В. Эстетика Аврелия Августина. Москва: Искусство, 1984. 264 с.

Галуйко Р. Софіологічний аспект догмату іконошанування у концепції Сергія Булгакова. Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. 2012. Вип. 15. С. 227–234.

Дионисий Фурноаграфиот. Ерминия, или Наставление в живописном искусстве. [Составленное в 1701–1755 годах]. Труды Киевской Духовной Академии. Київ: Типография Киевской Духовной Академии, 1868. № 2. 161 с. (перевидання: Москва, 1993).

Дубінський Б. Туринська плащаниця – свідчення віри і наукова таємниця сучасності. Мета. Львів, квітень 2000. Ч 4 (137).

Іконографія Свято-Миколаївської церкви. Торонто: вид-во Свято-Миколаївської парафії, 1977. 174 с.

Карташев А. Вселенские соборы. Москва: Республика, 1994. 542 с.

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. Ч. 1. Ню-Йорк, Рим: Видавництво Отців Василіан, 1982. 493 с.

Кондаков Н. Иконография Господа Бога и Спаса Нашего Иисуса Христа. Лицевой иконописный подлинник. СПб., 1905 [Репринт] Москва: Паломникъ, 2001. 242 с.

Кондаковъ Н. П. Иконографія Богоматери : в 2 т. Петроградъ: Изданіе Отдҍленія Русскаго языка и Словесности Императорской Академіи Наукъ, 1914. Т. І. 387 с.; 1915. Т. ІІ. 452 с.

Кондаковъ Н. Иконографія Богоматери. Связи греческой и русской иконописи cъ итальянскою жи-вописью ранняго Возрожденія. С. Петербургъ: Т-во Р. Голике и А. Вильборгъ, 1910. 216 с.

Креховецький Я. Богослов’я та духовність ікони. Львів: Свічадо, 2000. 152 с.

Лазарев В. Этюды по иконографии Богоматери. Византийская живопись. Москва: Искусство, 1971. С. 275–329.

Музичка І. Українське священне мистецтво і богословія. Богословія. Рим, 1993. Ч. 57. С. 146–150.

Остроґорський Ґ. Історія Візантії [пер. з нім. Анатолій Онишко] Львів: Літопис, 2002. 608 с.

Раушенбах Б. Пространственные построения в древнерусской живописи. Москва: Наука, 1975. 184 с.

Степовик В. Візантологія. Івано-Франківськ, 2002. С. 223-238. Видання 2-ге, доповнене, ілюстро-ване. Львів. Жовква, 2013.

Степовик Д. Іконологія й іконографія. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2004. 320 с.

Степовик Д. Історія української ікони Х – ХХ століть. Kиїв: Либідь, 1996. 440 с.

Степовик Д. Мистецтво ікони: Рим, Візантія, Україна. Kиїв: Наук. думка, 2007. 467 с.

Туркало Я. Нарис історії Вселенських соборів: 325–787. Брюссель, 1974. С. 259.

Український середньовічний живопис: альбом. Київ, 1976, таблиці 1–15.

Успенский Л., Успенская Л. О материалах в церковном искусстве. Журнал Московской патриархии. Москва, 1988. № 11. С. 20–21.

Фаррар Ф. Жизнь Иисуса Христа. Новый перевод А. Лопухина с 30-го английского издания. СПб., 1893 (перевидання: Москва, 1991. С. 412–413).

Філософський енциклопедичний словник. В. Шинкарук (голова редколегії) та ін.; Л. Озадовська, Н. Поліщук (наукові редактори) ; І. Покаржевська (художнє оформлення). Київ: Абрис, 2002. 742 с.

Флоренский А. Иконостас. Москва, 1995.

Флоровский Г. Восточные отцы V–VIII веков. Париж, 1933 (перевидання: Москва, 1992. С. 249).

Ouspensky L., Lossky V. ; The Meaning of Icons [trans. G. E. H. Palmer and E. Kadloubovsky]. New York: St. Vladimir‘s Seminary Press, 1982. 221 p.

Ouspensky L. Theology of the Icon. Vol. 1-2. New York: St. Vladimir's Seminary Press, 1992. 528 p.

St. John of Damascus. On the Divine Images: Three Apologies Against Those, Who Attack the Divine Im-ages [David Anderson, Translator; English and Ancient Greek Edition]. New York: St. Vladimir's Seminary Press, 1997. 106 p.

Rice, D. Talbot. Byzantine Painting: the Last Phase. New York: Dial Press, 1968. 223 p.

The Glory of Byzantium. Art and Culture of the Middle Era. A.D. 843–1261. New York: The Metropolitan Museum, 1997; Byzantium. Faith and Power. 1261–1557. New York: The Metropolitan Museum, 2004.

Theodore The Studite. On the holy icons. [Catharine P. Roth, Translator]. New York: St. Vladimir's Semi-nary Press, 1981. 115 p.

Tradigo А. Ikonen. Meisterwerke der Ostkirche. Bildlexikon der Kunst. Berlin: Parthas Verlag, 2005. 383 p.

##submission.downloads##

Опубліковано

2019-12-17

Номер

Розділ

Мистецтвознавство