Публічні бібліотеки як інститути культурної дипломатії: теоретичні засади та закордонний дискурс

Анотація

Мета статті – проаналізувати концептуальні підходи закордонних дослідників до формування теоретичних засад дослідження публічних бібліотек як інститутів культурної дипломатії та виявити стратегії, спрямовані на оптимізацію їх  діяльності. Методологія дослідження полягає в застосуванні загальнонаукових та спеціальних методів дослідження: аналізу і синтезу, контент-аналізу, структурно-функціонального та узагальнення. Наукова новизна. Обґрунтовано необхідність застосування міждисциплінарного та комплексного підходу на основі аналізу сучасного доробку закордонних вчених до вивчення бібліотечної дипломатії як міжгалузевого напряму, а також потенціалу публічних бібліотек як інститутів культурної дипломатії. Висновки. Наголошено, що використання публічних бібліотек як інструменту зовнішньої політики й дипломатії виявило їхній значний потенціал і, зрештою, сприяло формуванню навколо бібліотечної практики бібліотечної дипломатії як міжгалузевого напряму та пов’язаного з ним дискурсу, який можна трактувати як стратегію залучення країн, організацій, установ і товариств до міжнародної бібліотечної роботи, додаючи програми взаємовигідних відносин та партнерства з метою підтримки рішень глобальних проблем. Зазначено, що, на відміну від традиційних дипломатичних механізмів, коли державні структури створюють відділи культури, економіки та науки в посольствах, консульствах і культурних центрах для просування національних інтересів, публічні бібліотеки сьогодні є не менш, а можливо, і більш впливовими рушійними силами нової дипломатії в просуванні взаємовигідної міжкультурної політики та адвокації на світовій арені. Проаналізовано низку концептів і стратегій (бібліотека культурного центру як «публічний простір», «дипломатія відкритих знань», мультидіалогічний підхід, стратегія культурної скромності) зарубіжних вчених, спрямованих на оптимізацію роботи публічних бібліотек як осередків культурної дипломатії.