Формування інституційних механізмів природоохоронного землекористування в України

Анотація

У статті визначено та проаналізовано теоретичні й практичні засади інституційного забезпечення природоохоронного землекористування в Україні як ключового компонента сталого розвитку в умовах земельної реформи. Розкрито зміст інституційного середовища як комплексної регуляторної системи взаємодії екосистем, землекористування та суспільства, орієнтованої на оптимізацію використання земель з урахуванням чинних інституційних обмежень і цілей соціально-економічного розвитку громад. Виявлено ключові дисфункції: відсутність узгодженої системи норм і правил, високий рівень корупції, недосконалість роботи виконавчої та судової влади, дисбаланси перерозподілу земельної ренти. Показано, що загальний стан інституційного забезпечення природоохоронного землекористування залишається незадовільним. Обґрунтовано напрями реформ і методи реалізації: узгоджене впровадження еколого-економічних імперативів у такій послідовності: імперативи → стратегія → концепція → програма → закони → підзаконні акти → норми/стандарти → схеми та проєкти землеустрою, а також посилення контролю, моніторингу, кадастру, просторового планування та формування екомережі. Доведено, що реалізація зазначених інституційних інструментів здатна оптимізувати структуру агроландшафтів, скоротити розораність і деградаційні процеси, забезпечити збереження біорізноманіття та наблизити досягнення нейтрального рівня деградації земель. Розроблено практичні рекомендації для органів влади та громад щодо інституціоналізації природоохоронного землекористування через оновлення нормативно-правової бази, програмування, економічне стимулювання та землевпорядні заходи.