КАДРОВА ПОЛІТИКА У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ: КОНЦЕПЦІЯ УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ

Анотація

В статті розглядаються актуальні виклики в системі кадрового забезпечення оборонної сфери України, пов’язані з неефективним розподілом військовослужбовців, які володіють рідкісними технологічними компетенціями, та дослідників у воєнно-наукових структурах. Зазначено, що призначення таких фахівців на позиції, не сумісні з їхньою кваліфікацією, призводить до зниження операційної продуктивності та обмежує можливості для технологічного вдосконалення в умовах тривалого конфлікту.

Обґрунтовано необхідність трансформації підходів до управління персоналом, де інтелектуальні ресурси прирівнюються до стратегічних активів на рівні з матеріально-технічним забезпеченням. Дослідження базується на системній оцінці кадрових процесів як елементу оборонної архітектури, з використанням принципу ідентифікації критичних точок впливу для максимізації структурних змін. Застосовано порівняльне вивчення організаційних моделей у провідних оборонних системах, зокрема функціонування агенцій з розробки передових технологій, лабораторій армійських досліджень та центрів воєнної історії в Сполучених Штатах, а також науково-технічної організації Альянсу, що забезпечують професійну траєкторію для експертів через програми стажувань і ранньої кар’єрної підтримки.

Юридичний аналіз охоплює ключові стратегічні документи, такі як положення про наукову діяльність у Міністерстві оборони, Стратегії національної та воєнної безпеки, а також Концепції розвитку людського капіталу до 2027–2028 років, які акцентують на збереженні компетентностей через мотиваційні механізми та раціональне застосування ресурсів.

Дедуктивне узагальнення дозволяє перейти від загальних критеріїв оцінки управлінських рішень до конкретних процедур, що впливають на інноваційну діяльність оборонних установ. Результати демонструють, що в розвинених системах оборони ефективність вимірюється узгодженістю між операційними завданнями та профільним залученням персоналу, тоді як раціональність – через мінімізацію диспропорцій у використанні критичних навичок, з акцентом на психологічні аспекти утримання.

Визначено перелік дефіцитних військових спеціальностей, пов’язаних з ракетними, авіаційними, кібернетичними та радіотехнічними напрямами, які вимагають тривалої підготовки та не піддаються швидкому відтворенню. Наукова цінність полягає в розробці підходу до формування спеціалізованого резерву з військовослужбовців, що мають унікальні знання, для комплектування перспективних підрозділів, таких як космічні сили, з інтеграцією даних у автоматизовані системи моніторингу персоналу. Це сприяє синхронізації кадрових процесів з технологічними потребами, посилюючи адаптивність оборонної структури в постконфліктний період. Висновки підкреслюють пріоритет балансу між поточними вимогами служби та стратегічним розвитком інновацій, з рекомендаціями щодо мінімізації нецільового використання дослідників для посилення аналітичної та доктринальної роботи.