НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ БОЛГАРСЬКОЇ МОВИ І ТРАДИЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО ВОКАЛУ

Abstract

Мета статті – розглянути особливості фонетики болгарської мови та її вплив на формування болгарського вокалу. Методологічною основою роботи виступає інтонаційна концепція музики, яка представлена послідовником Б. Асаф’єва в Україні І. Ляшевським [7]. Теоретичні розробки дослідників Д. Гачева [4; 5], М. Ремньової [11], Т. Попової [10], які присвячені етапам формування й розвитку фонетики болгарської мови, природним факторам, що вплинули на її специфіку. Наукова новизна – вперше зроблено узагальнення про тембральні переваги болгарської церковної та оперної музики у зв’язку з мовною фонетикою цієї країни. Висновки. Проаналізувавши специфічні риси виконання творів болгарським оперним співаком Іваном Вульпе, болгарською естрадною співачкою Лілі Івановою, спів якої асоціюється з «серйозністю» через низькі форманти мови, манеру виконавиці народних болгарських пісень Валі Балканської дійшли до висновку, що мовна фонетика Болгарії є показником національної особливості болгар і стала основним фактором популярності й затребуваності співаків з цієї країни. Завдяки сонорності мови, її опори на голосні звуки, що формують нижні форманти, Болгарія славиться своїми басами. Це пояснює поширення в церковному співі країни «басової традиції» виконання в храмах та створення для цього голосу сольних партій. Релігійна строгість болгарської традиції у поєднанні зі сприятливими фонетичними умовами зумовила вагомість болгарського вокалу в світовому вираженні цього мистецтва, а значимість басового співу для болгар в опері недвозначно змикається з церковною традицією. Звучання низьких голосів пов’язане в староцерковній традиції з серйозністю, що особливо важливо для усвідомлення Християнської ідеї.