ДРЕЗДЕНСЬКИЙ ОРКЕСТР Й. А. ХАССЕ (до питання про склад і типи інструментального викладу)

Анотація

Мета роботи. У статті вивчаються особливості виконавських складів і типів інструментального викладу у німецькому докласичному оркестрі. Матеріалом для аналізу стали оперні твори відомого німецького композитора першої половини і середини XVIII століття Иоганна Адольфа Хассе, написані у Дрезденський період творчості. Аналізуються виконавські склади у керованій И. А. Хассе оркестровій капелі Дрезденської королівської опери. Оперні твори композитора вивчаються за прижиттєвими рукописними партитурами. Методологія дослідження полягає в застосуванні аналітичного та компаративного методів. Перший дозволяє визначити виконавські склади в операх Й.А.Хассе, а другий - розробити їхню типологію. Наукова новизна полягає у вивченні партитур оперних творів, котрі ставилися на сцені Дрезденської королівської опери в першій половині ХУШ століття, починаючи з відкриття театру, коли прозвучали опери А. Лотті (1719 р.}, і завершуючи операми И. А. Хассе (50-60-х років ХУШ століття). Означеної теми частково торкалися автори робіт, присвячених питанням еволюції оперного оркестру ХУІІ-ХУПІ ст. та тогочасним німецьким оркестровим капелам, однак деякі важливі аспекти досі лишаються недостатньо висвітленими, що актуалізує проблематику статті і визначає наукову новизну. Висновки. Дрезденський оркестр И. А. Хассе репрезентує «придворний» (королівський) напрямок розвитку німецької оркестрової культури першої половини і середини XVIII століття, що існував поряд із «муніципальним» (міським) і мав свої особливості розвитку. Виявлена тенденція до типізації виконавських складів надавала композиторові можливість для застосування різноманітних оркестрових викладів - від унісону до мелодично диференційованого багатоголосся в умовах гомофонно-гармонічної фактури італійської onepu-seria. Окрім тенденції до стабілізації виконавських складів, в оперному оркестрі Хассе наявні орієнтація на ранньокласичний стиль і прагнення до ущільнення інструментальних голосів за рахунок дублювання партій. Прозорість музичної тканини вимагала від музикантів-інструменталістів бездоганної виконавської злагодженості, чіткої диференціації на рельєф і фон, однорідності штрихів і музичних прикрас, тонкого нюансування.