Аналіз наукових підходів до визначення поняття «діалогічна компетентність»

Анотація

У статті представлено ґрунтовний огляд наукових підходів до розуміння та структурування поняття діалогічна компетентність у працях дослідників України та Європи. Проведений аналіз охоплює широкий спектр джерел, що відображають еволюцію цього поняття від класичних філософсько-лінгвістичних концепцій до сучасних міждисциплінарних трактувань, де діалогічна компетентність розглядається не лише як мовленнєвий, а й як соціально-когнітивний та культурний феномен. Особлива увага приділяється дискурсивним, педагогічним і методичним аспектам, які формують основу для практичної реалізації даної категорії у сфері освіти та соціальної взаємодії.

У статті синтезовано основні структурні компоненти діалогічної компетентності – мовленнєво-комунікативний, когнітивний, соціокультурний та емоційно-ціннісний, що забезпечують цілісність формування цього феномена. Підкреслюється, що у сучасному освітньому та науковому дискурсі термін «діалогічна компетентність» набуває дедалі більшої значущості як ключова складова комунікативної освіти, педагогічної взаємодії та культури мовлення. В українському науковому полі простежується тенденція до активного дослідження цього поняття, зокрема у працях педагогів, психологів і методистів, які наголошують на прикладному значенні діалогічної компетентності у навчальному процесі. На відміну від західної традиції, де акцент робиться на теоретичному й філософському обґрунтуванні діалогу, вітчизняні дослідження виокремлюють практичні аспекти – розширення освітніх можливостей, підвищення педагогічної майстерності, розвиток мовленнєвої активності учнів та вдосконалення методів комунікативного навчання.

Окремо наголошується, що інклюзивне освітнє середовище виступає потужним інструментом розвитку діалогічної компетентності у дітей з особливими освітніми потребами, зокрема з тяжкими порушеннями мовлення (ТПМ). Застосування комбінованих стратегій корекційно-розвивальної роботи – поєднання структурованого діалогу, сюжетно-рольових ігор, логопедичної підтримки та партнерської взаємодії з однолітками – демонструє стійкий позитивний вплив на мовленнєвий прогрес дошкільників і молодших школярів. Доведено, що активне залучення дітей-однолітків у якості партнерів по діалогу сприяє не лише розвитку комунікативних умінь, але й формує важливі соціальні навички, знижує рівень тривожності та підвищує самооцінку дітей з ТПМ.

Автори зазначають, що найактуальніші дослідження у цій сфері полягають у розробці та масштабуванні моделей діалогічної взаємодії у закладах дошкільної освіти та початковій школі, із урахуванням принципів інклюзії, особистісно орієнтованого підходу та міждисциплінарної інтеграції. Особливого значення набуває пошук нових педагогічних технологій, які забезпечують розвиток діалогічної компетентності через інтерактивні методи, цифрові освітні ресурси та культурно-освітні практики, що сприятиме якісній модернізації сучасної української освіти