Оптимізація лікування хронічного простатиту та вторинної передчасної еякуляції

Анотація

Передчасна еякуляція (ПЕ) – це стійке настання оргазму і еякуляції у чоловіка до настання оргазму у жінки – досить часте захворювання, на яке за даними різних авторів страждають від 25 до 40% чоловіків, переважно молодого віку. Незважаючи на широке поширення ПЕ, в Україні дотепер немає чітких гайдлайнів її лікування, особливо вторинної форми, яка маніфестує через деякий час після успішного статевого життя. У даній роботі розглянуті етіопатогенетичні чинники вторинної передчасної еякуляції (ВПЕ) та варіанти їх лікування. Матеріали і методи. У 2007–2019 рр. в андрологічному відділенні КУОЗ «ОКЦУН ім. В.І. Шаповала» проведено обстеження 968 пацієнтів з передчасною еякуляцією. У даній вибірці оцінювалися результати діагностики і лікування 393 пацієнтів з ВПЕ з інтравагінальним латентним інтервалом (ІВЛІ) менше 2 хвилин. На підставі пенильної біотезіометрії, збору сексуального анамнезу, дослідження урологічних скарг, проведення доплерографічного ультразвукового дослідження простати і мошонки, аналізів на інфекції, що передаються статевим шляхом, а також використання шкали Гамільтона (HRDS), були дані припущення щодо найбільш ймовірної причини ВПЕ. Це дозволило розподілити пацієнтів на 4 групи: 1-ша група – 62 пацієнти з нормальною чутливістю головки без відхилень у психоневрологічному статусі з діагностованим хронічним простатитом (ХП), яким проводили антибактеріальне лікування згідно з рекомендаціями Європейської асоціації урологів (левофлоксацин 0,5 на 6 тижнів); 2-га група – 145 пацієнтів з ХП, яким проводили антибактеріальне лікування згідно з чутливістю виділених інфекційних агентів; 3-тя група – 92 пацієнти з ХП і наявністю варикоцеле, яким поряд з антибактеріальною терапією додатково проводили операцію Мармара, 4-та група – 94 пацієн-ти з неврологічними скаргами і високим балом тривожності HRDS>14, лікування яких полягало в призначенні інгібітора зворотного захоплення серотоніну (ІЗЗС) сертраліну курсом 6 місяців у дозі 50 мг на добу. Результати. Через 1 і 7 місяців результативність лікування визначалася за показниками подовження ІВЛІ, задоволення статевим контактом за шкалою МІЕФ, кількістю пацієнтів, задоволених результатами лікування і відсутністю простатичних скарг та ерадикації інфекційних збудників. У 1-й групі тривалість ІВЛІ збільшилася в 1,76 разу, ерадикація захворювання досягла 68,2%, відзначені високі результати при відсутності скарг – у 83,8% пацієнтів, однак щодо ВПЕ ефективність була невисокою – всього 56,4%. У 2-й групі відзначена висока ерадикаційна виліковність – 86,9%, майже повна відсутність скарг і висока ефективність щодо ВПЕ – 89,6%, збільшення ІВЛІ – у 2,54 разу. У 3-й групі ерадикаційна виліковність досягла 89,1%, відзначено практично повну відсутність скарг і високу ефективність щодо ВПЕ – 89,1%, ІВЛІ збільшився у 2,72 рази. У 4-й групі, де пацієнти курсово приймали сертралін, середнє збільшення ІВЛІ досягло 2,36 разу, ефективність щодо ВПЕ – 64,9%. Висновки. 1. Причиною ВПЕ найбільш часто буває хронічний простатит і простатовезикуліт (76,6%). 2. Призначення ІЗЗС при ВПЕ раціональне лише за наявності неврологічної симптоматики (HRDS>14) і відсутності ХП. 3. Варикоцеле (особливо двостороннє) є коморбідним фактором ХП, що викликає венозну гіперемію простати і може бути однією з причин ВПЕ. 4. Операція Мармара зменшує венозну гіперемію простати, знижує бал IPSS, покращує показник ІВЛІ у пацієнтів з коморбідною патологією (варикоцеле + ХП). 5. Стандартна антибактеріальна терапія тільки фторхінолонами ХП дозволяє вилікувати ВПЕ у 56,4% пацієнтів, що залишає незадоволеною майже половину пацієнтів. 6. При бактеріологічному дослідженні секрету простати найбільш часто виявляється трихомонада (68,3%), мікоплазма (55,2%) та бактеріальні асоціації (87,4) в різноманітних комбінаціях. 7. Оптимізація етіологічної терапії ВПЕ й хронічного простатиту трихомонадної етіології досягається шляхом призначення засобів з високою антипротозойною активністю (орнідазол, ніфуратель), що підвищує ефективність лікування ВПЕ до 89,1%.