Феномен камерно-ансамблевого виконавства: до питань професійної термінології

Анотація

Мета дослідження. В межах теорії виконавства, що отримало методологічне обґрунтування в наукових працях Є. Назайкінського, В. Медушевського, теорія камерно-ансамблевого виконавства претендує на самостійну якість та відповідний поняттєво-термінологічний апарат. На теперішній час існує потреба у створенні загальних науково-методологічних засад теорії та історії камерного інструментально-ансамблевого виконавства, що має базуватися на осмисленні процесів родового і видового розвитку камерно-ансамблевих жанрів та інструментально-ансамблевого виконавства. Дослідження проблематики камерно-ансамблевого виконавства нерозривно пов’язано з питаннями художнього хронотопа в ансамблевих підвидах, що потребує розширення поняттєво-термінологічного апарата у відповідності до системного підходу у вивченні тих історичних засад та теоретичних підстав камерно- ансамблевого виконавства, завдяки яким воно перетворюється на окремий різновид музичного мистецтва. Методологія дослідження полягає у застосуванні системного методу, що поєднує історичний та теоретичний музикознавчі підходи до вивчення процесів розвитку камерних інструментально-ансамблевих жанрів та мистецтва камерно-ансамблевої гри; герменевтичний метод використаний при інтерпретації понять, що стосуються камерної інструментально-ансамблевої творчості. Наукова новизна. Розширюючи трактування поняття художнього хронотопу, пропонуємо виокремлення поняття виконавського інструментально-ансамблевого хронотопу, що передбачає різні кількісні/якісні показники ансамблевого складу, різні типи комунікативної взаємодії, різні акустично-просторові умови, та введення поняття динамотопу як процесу узгодження-балансування спільного звучання в різних естетичних, соціокультурних, акустично-просторових умовах виконання. Запропонована термінологія мікроструктурних динамічних та артикуляційних інструментально-ансамблевих показників розширює методологічні основи педагогічної й виконавської інструментально-ансамблевої практики. Висновки. Інструментально-ансамблеве виконавство є системою поєднання особистісних художньо-виконавських намірів кожного з інструменталістів у цілісну спільну інтерпретацію з узгодженням всіх складових ансамблевого комплексу, який передбачає як без- посередню психологічно-комунікативну взаємодію учасників-виконавців, так і тембральні, акустичні, динамічні властивості всіх інструментів, залучених до ансамблевого складу. Дана система містить настанови різних рівнів дії: на практично-ігрову діяльність, що залучає професійні навички, технологію інструментального виконання, у якій задіяні довготривалі психологічні установки, та на проживання художньо-звукового образу у реальному ігровому часі, коли задіяні короткотривалі та симультанні установки.