СХІДНОХРИСТИЯНСЬКІ (ВІЗАНТІЙСЬКІ) СТИМУЛИ ПРОТОРЕНЕСАНСНИХ ПОЗИЦІЙ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ Й МУЗИКИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА ВІДРОДЖЕННЯ

Анотація

Мета роботи – висвітлення феномену впливу східнохристиянської традиції на всеєвропейський культурний ареал епохи Середньовіччя та Відродження, що детермінує взаємообумовленість світових культур, зокрема й музичних, де художньо-творче Преображення є символом і образом світу. Методологія роботи має комплексний характер і будується на поєднанні засад культурологічного, історико-типологічного, герменевтичного та музично-естетичного типу досліджень.  Наукова новизна роботи визначена тим, що в ній уперше систематизовано дані наукової літератури щодо східнохристиянського (візантійського) культуротворчого чинника в становленні європейських «середньовічних ренесансів», а також художньо-музичного ареалу Відродження. Висновки. Простежено етапи історії середньовічних позавізантійських відроджень (Остготське, Каролінгське, Оттонівське, відродження XII ст.), що дозволяє виявити значущу роль у них східнохристиянської складової, представленої або через ранньохристиянські європейські традиції й духовно-аскетичний досвід Ірландії, Галлії, Британії або безпосередньо через Візантію. Вплив останньої позначений культом вченості; освоєнням не тільки латини, а й грецької мови, що асоціювалася  з високою богослужбовою практикою; активною перекладацькою діяльністю, яка запровадила в богословський ужиток західного християнства праці східнохристиянської патристики. Суттєвою є роль академій, які об’єднували інтелектуальну високоосвічену, енциклопедично ерудовану європейську еліту, що групувалася навколо монарха і його християнської імперії. Показовим є інтерес до античної спадщини, але за умови домінування християнського космосу й адаптації в ньому ідей неоплатонізму, які, в свою чергу, пізніше визначать духовно-філософську й художню специфіку італійського Відродження XIV-XVI ст., ґенезу якого також формувала греко-візантійська еліта.