ДИХОТОМІЯ ФЕНОМЕНАЛЬНОГО ТА СЕМІОТИЧНОГО ТІЛА ВИКОНАВЦЯ У КОНТЕКСТІ ТЕАТРУ БЕЗ АКТОРА

Анотація

Мета статті – розглянути дихотомію тіла актора як змістовий інструмент дослідження сучасного театрального мистецтва і виявити особливості феноменального та семіотичного тіла виконавця у виставах театру без актора. Методологія дослідження. Застосовано синергетичний метод, завдяки якому розглянуто сутність дихотомії феноменального та семіотичного тіла виконавця і механізму її трансформації в процесі переходу від традиційного театру до театру без актора; системний метод для аналізу феноменального та семіотичного тіла виконавця як прояву цілісності в єдності всіх зв’язків та взаємовідносин; метод порівняльного аналізу, що посприяв співставленню шляхів сприйняття та осмислення глядачем сенсово-змістового наповнення сценічної постановки в традиційному, ляльковому театрі і театрі без актора та ін. Наукова новизна. Розглянуто проблематику театру без актора в контексті теорії дихотомії тіла Б. С. Тернера та моделі чергування феноменального і семіотичного тіла виконавця в постдраматичному театрі Е. Фішер-Ліхте; теоретично обґрунтовано відсутність акторів як традиційних складових елементів сценічної постановки п’єси; виявлено, що не зважаючи на відсутність виконавців, театр без актора є унікальним явищем сучасного театрального мистецтва, що реалізується завдяки дихотомії феноменально-семіотичної природи тілесності актора. Висновки. Дослідження виявило, що дихотомія феноменального та семіотичного тіла актора – змістовий інструмент дослідження інтерпретації різних видів сучасного театру. На основі аналізу постановок театру без актора («Фен-шуй в театрі без актора» Б. Булатович, А. Мустар та Я. Шименц, Словенія, Любляна, Культурний центр «Španski borci», 2011 р. та ін.) з’ясовано, що у випадку відсутності феноменального тіла актора у сценічній дії, сценографія та реквізит стають матеріальним провідником семіотичного тіла. Руйнуючи традиції і відсторонюючись від установки «актор – глядач», позбавляючи глядача актора-людини, театральні діячі прагнуть до споглядання, відкривають нові обрії театру, що може викликати незвичні відчуття і почуття.