ЧОЛОВІЧИЙ СПІВ ЯК НАДБАННЯ РЕЛІГІЙНО-РИТУАЛЬНИХ І ТЕАТРАЛЬНО-ОПЕРНИХ ДІЙСТВ

Анотація

Мета дослідження – обґрунтувати специфіку чоловічих співочих вмінь як першісних і провідних в історії музично-культурних акцій і сформулювати принципові методологічно-співочі відмінності в релігійно-ритуальних і театрально-оперних виявах. Методологічний базис – інтонаційний підхід як уявлення про генетичну спільність музичного мислення і мовлення в традиціях концепцій Б. Асаф’єва і Б. Яворського в Україні, що представлено в роботах Д. Андросової, О. Козаренка, О. Маркової, О. Оганезової, О. Рощенко, О. Соколової, В. Шульгіної, багатьох інших науковців. Наукова новизна виявляється в самостійності класифікаційних розробок щодо характеристик співацьких чоловічих виявлень в ритуально-релігійній і театрально-оперній сферах, вперше в музикознавстві України і Китаю вказується  на принципову відмінність релігійно-ритуального виявлення співу, чоловічого переважно, в регістрово-інтервальних показниках, несумісних з мовленнєвими виявленнями як ознаками буттєво-реального звуковживання. Висновки. Від ритуально-релігійної первісності йде практика зосередження в голосовому виявленні в межах ритуально-релігійних акцій звучань, пов’язуваних з надбуттєвими здатностями контактності з позалюдським світом, основою якої стає саме чоловічий голос, здатний за досвідом дитинства освоювати регістри, доступні жіночому звуковиявленню, що згодом закріплюється у фальцетному співі чоловіків, хоча відмітною стороною сакральності як на Заході, так і на Сході стає вміння чоловічого басіння. Надбуттєвий смисл такого ритуального звуковиявлення підкріплюється інтервально-регістровими заходами, серед яких переважають чи то «бубніння» на одному-двох звуках, чи інтервально-регістрові «стрибки», які відсторонюють дихально-мовленнєву «хвильову» лінію висотних послідовностей. Театрально ж оперний підхід, спираючись на штучність вокалу (як надбання європейської церковної практики) чи його аналогії у китайській співочій традиції, метафорично-послідовно сполучає ту співочу штучність із мовленнєво-патетичними зворотами, тобто компенсативно поєднуючи досвід звернення до надбуттєвого світу із мовленнєво-буттєвими звукознаками.