Визначення рівня зрілості кіберосвіти в Україні: методологічний підхід

Анотація

Метою статті є охарактеризувати методологію Агенції ЄС з питань кібербезпеки (ENISA), запропоновану для оцінювання рівня зрілості кібербезпекової освіти. Методи дослідження: аналіз і узагальнення наукових джерел та методик – для вивчення теоретичних підходів до розуміння кібербезпекової освіти та сучасних методологічних інструментів для оцінки зрілості кіберосвіти, зокрема методології ENISA. Наукова новизна дослідження полягає в методологічному обґрунтуванні застосування та адаптації моделі ENISA до національного контексту України, що дозволяє використати її як комплексний інструмент оцінювання рівня зрілості кіберосвіти в початковій та середній школі. Запропоновано авторське бачення етапності національної адаптації методології ENISA, що включає інтеграцію експертних інтерв'ю, аналіз нормативних документів та інструментів оцінювання освітніх результатів. Це створює підґрунтя для розроблення національної моделі оцінювання кіберзрілості освіти. Запропоновано інтерпретацію кіберосвіти як цифрової платформи соціокультурної взаємодії, що формується на перетині освіти, цифрових компетентностей та громадянської активності. Використання методології ENISA створює умови для розроблення національної «дорожньої карти» кіберосвіти як цифрової платформи, що передбачає побудову цілісної освітньої екосистеми «школа – університет – професія». Висновки. Методологія ENISA є релевантним та ефективним інструментом для комплексного оцінювання стану кіберосвіти в Україні, оскільки враховує нормативний, стратегічний та операційний аспекти формування цифрової і кібербезпекової компетентності на рівні початкової та середньої освіти. Інтерпретація кіберосвіти як цифрової платформи дає змогу комплексно оцінити стан української системи, включно з нормативною базою, стратегічною узгодженістю, практиками навчання та механізмами моніторингу. ENISA пропонує модель, що дозволяє охопити ці аспекти системно й порівнювано. Використання методології дає змогу системно діагностувати сильні й слабкі сторони національної освітньої політики, визначати прогалини в нормативному забезпеченні, в узгодженості стратегій та практичній реалізації навчальних програм.