Архівування і документування національної культурної спадщини в умовах війни: кому-нікативний вимір

Анотація

Метою статті є аналіз архівування і документування національної культурної спадщини в умовах війни як багатовимірного комунікативного процесу, що поєднує функції збереження культурної пам’яті, формування національної ідентичності та протидії деструктивним інформаційним гібридним впливам. Методологічну основу дослідження становить сукупність методів: культурологічного, комунікативного та соціокультурного. Застосовано також метод порівняльного аналізу й елементи кейс-стаді для осмислення сучасних практик цифрового архівування, музейних пам’яток та громадських ініціатив зі збереження культурної спадщини в умовах війни. Наукова новизна дослідження полягає в концептуалізації архівування і документування культурної спадщини як комунікативної стратегії, що виходить за межі суто фіксаційної функції, набуваючи значення інструмента культурної дипломатії та інформаційної безпеки й символічного спротиву. Систематизовано комунікативні рівні взаємодії між культурними інституціями, що акумулюють і зберігають об’єкти культурної спадщини суспільством та міжнародною спільнотою в контексті викликів воєнного часу. Висновки. У результаті проведеного дослідження доведено, що в умовах війни архівування та документування національної культурної спадщини трансформуються в динамічний процес публічної комунікації, що спрямований на збереження історичної пам’яті, консолідацію суспільства та репрезентацію національного культурного наративу в глобальному інформаційному просторі. Ефективність цих процесів значною мірою залежить від інтеграції цифрових технологій, інституційної співпраці та усвідомлення комунікативного потенціалу культурної спадщини в процесах збереження національної ідентичності, репрезентативності української культури на міжнародній арені в умовах війни, що триває.