Цифрове документування втрат культурної спадщини України в умовах війни: інформаційні ресурси та практики фіксації

Анотація

Метою дослідження є систематизація сучасних цифрових інструментів та інформаційних платформ, що використовуються для фіксації пошкоджень об’єктів культурної спадщини України, а також визначення їх ролі у формуванні доказової бази воєнних злочинів проти культури та плануванні післявоєнної реставрації. Методологічною основою роботи стали методи аналізу наукових джерел, узагальнення сучасних практик цифрового документування та порівняльного аналізу діяльності державних, міжнародних і громадських ініціатив у сфері збереження культурної спадщини. У дослідженні проаналізовано функціонування державних цифрових реєстрів культурної спадщини, міжнародних платформ моніторингу руйнувань та волонтерських цифрових проєктів, спрямованих на архівування культурних ресурсів і створення цифрових моделей пам’яток. Особливу увагу приділено використанню технологій OSINT, супутникового моніторингу, фотограмметрії та 3D-сканування для фіксації пошкоджень об’єктів культурної спадщини. Показано, що інтеграція різних цифрових інструментів формує багаторівневу систему документування культурних втрат, яка поєднує державні інформаційні системи, міжнародні дослідницькі платформи та краудсорсингові ініціативи. Наукова новизна роботи полягає у комплексному узагальненні сучасних цифрових практик документування культурних втрат та обґрунтуванні концепції цифрової стійкості культурної спадщини, що передбачає збереження інформації про культурні об’єкти у багаторівневих цифрових системах навіть у разі їх фізичного знищення. Дослідження також визначає основні техніко-методологічні виклики цифрового документування культурної спадщини, серед яких питання кібербезпеки, верифікації інформації та довготривалого зберігання великих масивів цифрових даних. Висновки. У статті здійснено комплексний аналіз сучасних інформаційних ресурсів і технологічних практик цифрового документування втрат культурної спадщини України в умовах повномасштабної російсько-української війни. Розглянуто трансформацію підходів до фіксації стану пам’яток культури, що відбулася внаслідок воєнних загроз та обмеженого доступу до територій проведення бойових дій. Показано, що традиційні системи обліку культурних цінностей, засновані на паперовій документації, виявилися недостатньо ефективними для оперативного документування руйнувань та втрат. Отримані результати можуть бути використані для подальшого розвитку цифрових систем обліку культурної спадщини, формування міжнародної доказової бази воєнних злочинів проти культури та розроблення стратегій післявоєнного відновлення культурного середовища України.