ІНСТИТУЦІЙНА РОЛЬ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Анотація

У статті розглядається фундаментальна роль економіки знань як стратегічного інституту забезпечення економічної безпеки України в умовах глобальних трансформацій та воєнних викликів. Традиційні чинники виробництва поступово втрачають домінуюче значення, поступаючись місцем інтелектуальному капіталу та інноваційним компетенціям. За цих умов виникає гостра наукова потреба в переосмисленні категорії "економічна безпека" крізь призму відтворення та захисту знань, що і зумовлює вибір теми дослідження.

Метою статті є теоретико-методологічне обґрунтування інституційної ролі економіки знань у системі економічної безпеки держави та розробка стратегічних підходів до регіоналізації освітньо-наукових процесів для мінімізації загроз людському потенціалу.

В основу роботи покладено інституційний та системний підходи. Використано методи логічного узагальнення (для уточнення категоріального апарату), матричного моделювання (для ілюстрації системних перетворень на регіональному рівні) та компаративного аналізу (при вивченні екзогенних та ендогенних загроз).

Доведено, що економічна безпека сфери знань характеризується здатністю системи адекватно реагувати на дестабілізуючі чинники, забезпечуючи безперервне пристосування економічних механізмів до мінливих умов. Виокремлено зовнішні (екзогенні) та внутрішні (ендогенні) загрози, серед яких найбільш критичними визначено технологічну залежність та міжрегіональний “витік мізків”.

Особливу увагу приділено концепції регіоналізації. Обґрунтовано, що перенесення центру управління відтворювальними процесами на регіональний рівень дозволяє створити гнучкі адаптивні системи, де інтелектуальний потенціал вищої школи стає базовим ресурсом територіального розвитку. Запропоновано модель системних перетворень, що базується на зміні ролі держави від жорсткого адміністрування до “м’якого” регулювання через стандартизацію та сертифікацію.

Розглянуто недосконалість ринкового механізму регулювання праці, що проявляється в низькій мобільності ресурсів та інформаційній асиметрії. Автор стверджує, що причиною необхідності державного прогнозування робочої сили є обмежена можливість заміщення специфічних інтелектуальних кваліфікацій. У статті резюмується, що економічна безпека регіонів безпосередньо залежить від розвитку системи післядипломної освіти та наукової підготовки, здатних відтворювати нові професійні еліти.

Зроблено висновок, що інвестиції в економіку знань не лише забезпечують технологічне випередження, а й сприяють соціальній стійкості через вирівнювання доходів та підвищення мобільності населення. Практичне значення роботи полягає у можливості використання запропонованих моделей для розробки регіональних стратегій економічної безпеки та програм повоєнного відновлення інтелектуального капіталу України.