Порівняння підготовки футболістів в державних та приватних спортивних організаціях України

Анотація

Початок ХХІ ст. ознаменувався активним дослідженням проблематики
українського футболу у різноманітних напрямках. Спрямовувались дані дослідження також
і на вирішення питання продуктивності та ефективності роботи структур, які
займаються підготовкою професійних футболістів в Україні. Проте, незважаючи на велику
кількість праць, присвячених даному напрямку: Ніколаєнко В., Шамардін В., Лісенчук A.,
Зеленцов А., Лобановський В. та ін., необхідно констатувати, що у вітчизняній науковій
літературі так і не сформовано механізмів співпраці різних за устроєм організацій (в
даному випадку державних та приватних спортивних організацій України), котрі
працюють задля одної мети. Формування проблеми відсутності співпраці між державними
та приватними структурами, які займаються підготовкою футболістів в Україні пов’язане
із низкою питань: практичної відсутності комунікації між ними, розбіжності інтересів в
цілому та зокрема у формуванні комунікаційної бази. Одна з основних проблем вирішення
такого питання – побудова основи, відправним початком для розробки якої є визначення
основних понять та інтересів. Метою статі є: упорядкування наявних даних, стандартних
методів і підходів щодо визначення певного роду співпраці; висвітлення різнорідного та
спільного характеру роботи з юними футболістами в спортивних школах та у професійних
футбольних клубах; порівняння ефективність підготовки футболістів для вироблення
цілісного уявлення про переваги кожної з систем (порівняти з кращими європейськими
зразками); сприяти просвітленню населення щодо зазначеного питання і викладення
власного бачення на рахунок даної проблеми. Встановлено, що на сучасному етапі розвитку
точно визначеною є позиція, яка свідчить про відсутність державної програми, на основі
якої повинні ґрунтуватися механізми комунікації між системами: державною та
приватною. З’ясовано, що домінуючою у цій сфері до недавнього часу була державна
система, проте варто відзначити, що на сьогоднішній день ситуація стрімко змінюється в
протилежну сторону. Також цілком зрозуміло те, що існування одної системи без іншої
фактично неможливе та менш продуктивне. Оптимальною методологічною основою для
визначення питання співпраці між двома системами буде така її модель, котра буде
вироблена на основі міцного союзу, який має існувати на межі матеріальних та людських
цінностей та містити в собі норми врегулювання між ними для втілення явища на
практиці.