Екологічні особливості угруповань стратобіонтних жуків-хижаків (Coleoptera: Staphylinidae) у екосистемах букових лісів нижнього лісового поясу гірського масиву Ґорґан

Автор(и)

  • Marіana Lutskа Державний вищий навчальний заклад «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» вул. Шевченка, 57, м. Івано-Франківськ, Україна, 76018, Україна https://orcid.org/0000-0003-4317-7482
  • Artur Sirenko Державний вищий навчальний заклад «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» вул. Шевченка, 57, м. Івано-Франківськ, Україна, 76018, Україна https://orcid.org/0000-0003-2253-0937

DOI:

https://doi.org/10.15587/2519-8025.2020.214189

Ключові слова:

Staphylinidae, угруповання, еколого-морфологічні групи, життєві стратегії, букові ліси

Анотація

Мета роботи: вивчення видового складу угруповань стратобіонтних жуків-хижаків у букових лісах нижнього лісового поясу гірського масиву Ґорґан та їхніх екологічних особливостей.

Матеріали та методи. Виявлено представників 54 видів із 12 підродин. Ідентифікація виявлених видів проводилась з використанням визначників Бей-Биєнко (1965), Bоhас J (1985 a,b), Coiffait, H., (1974, 1984), Lohse, G. A., (1964, 1974). Визначення груп домінування за методикою Штеккера-Бергмана (1977), встановлення еколого-морфологічних груп за Кащеєвим В.А (1982, 1985, 1999), типів життєвих стратегій за методикою Планка, приналежність до зоогеографічних груп встановлювалась за Второвим П. П. Дроздовим Н. Н (2001).

Результати дослідження. За результатами проведених досліджень виявлено 556 особин жуків-хижаків, що належать до 28 родів, які розміщуються у межах 12 підродин. Найвищим рівнем видового різноманіття характеризуються підродини Staphylininae та Tachyporinae, що представлені відповідно 21 та 13 видами. У структурі домінування виявлено лише один домінантний вид - Tasgius (Rayacheila) bicharicus Mull.,1825, разом із тим спостерігається висока кількість субрецедентних видів. Спійманіі види є представниками одинадцяти еколого-морфологічних груп. Аналіз трофічної спеціалізації жуків-хижаків продемонстрував чітке переважання хижаків, серед яких трапляються як спеціалізовані види так і поліфаги. При проведенні аналізу життєвих стратегій встановлено представників 7 груп.

Висновки. Серед спійманих видів жуків-хижаків спостерігається чітке домінування тахіпорін та стафілін, що сумарно становлять 62,9 %. Дослідження структури домінування зазначеного угруповання продемонструвало незначну частку масових видів, та чітке переважання рецедентів і субрецедентів. Згідно із аналізом екоморф спостерігається зростання чисельності свердловинників та криптобіонтів, а також міксотрфів, що обумовлюється значнним рівнем екологічних ніш, які притаманні для аналізованого типу екосистем

Біографії авторів

Marіana Lutskа, Державний вищий навчальний заклад «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» вул. Шевченка, 57, м. Івано-Франківськ, Україна, 76018

Аспірант

Кафедра біології та екології

Artur Sirenko, Державний вищий навчальний заклад «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» вул. Шевченка, 57, м. Івано-Франківськ, Україна, 76018

Аспірант

Кафедра біології та екології

Посилання

  1. Psarev, A. M. (2001). Trophic groups of scatobiont insects in Gornyi Altai. Pastures Entomological Review, 81 (1), 156–159.
  2. Mateleshko, O. Yu. (2008). Tverdokryli (Insecta, Coleoptera) – meshkantsi dupel derev v umovakh Ukrainskykh Karpat. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho universytetu. Seriia «Biolohiia», 23, 194–197.
  3. Kochetova, O. S., Semenov, V. B., Zotov, V. A., Schigel, D. S. (2011). Monitoring of beetles associated with fungi using Kaila traps. Moscow University Biological Sciences Bulletin, 66 (4), 138–140. doi: http://doi.org/10.3103/s0096392511040043
  4. Bogach, Ia., Sedlachek, F., Shvetsova, Z., Krivolutskii, D. A. (1988.) Zhivotnye-bioindikatory industrialnykh zagriaznenii. Zhurnal obschei biologii, 59 (5), 630–635.
  5. Utrobina, N. M. (1970). Fauna i razmeschenie khischnykh zhukov (Carabidae, Staphylinidae) v Srednem Povolzhe. Materialy itog. nauchnoi konferentsii zoologov Volzhsko-Kamskogo kraia. Kazan: Izd-vo Kazanskogo Universiteta, 177–186.
  6. Tikhomirova, A. L., Rybalov, L. B., Rossolimo, T. E. (1979). Fauna i ekologiia pochvennykh bespozvonochnykh (mezofauny) v sosnovykh lesakh Prioksko-Terrasnogo zapovednika. Ekosistemy iuzhnogo Podmoskovia. Moscow: Nauka, 150–180.
  7. Tikhomirova, A. L. (1967). Nekotorye sravnitelnye dannye po ekologii i povedeniiu zhukov-stafilinid (Coleoptera, Staphylinidae). Zoologicheskii zhurnal, 46 (12), 1785–1798.
  8. Nowicki, M. (1873). Verzeichniss galizischer Käfer. W: Beiträge zur Insektenfauna Galiziens. Krakau, 7–52.
  9. Mateleshko, O. Yu. (2009). Novi ta malovidomi vydy tverdokrylykh u fauni Ukrainskykh Karpat. Visnyk zoolohii, 43 (2), 179–183.
  10. Mateleshko, O. Yu. (2009). Novi znakhidky tverdokrylykh (Insecta, Coleoptera) z rehionu Ukrainskykh Karpat. Visnyk zoolohii, 45 (2), 179–183.
  11. Mateleshko, O. Yu., Rizun, V. B., Chumak, V. O., Tymochko, V. B., Martynov, V. V, Petrenko, A. A. et. al. (2009). Tverdokryli (Coleoptera, Insecta) Karpatskoho natsionalnoho pryrodnoho parku. Zberezhennia ta vidtvorennia bioriznomanittia pryrodno-zapovidnykh terytorii. Sarny, 479–491. doi: http://doi.org/10.13140/RG.2.1.2950.3125
  12. Mateleshko, O. Yu. (2010). Tverdokryli (Insecta, Coleoptera) – meshkantsi sirchano-zhovtoho trutovyka (Laetiporussulphureus (Bull. Ex. Fr) BondetSing) v umovakh Ukrainskykh Karpat. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho universytetu. Seriia «Biolohiia», 29, 177–179.
  13. Fasulati, K. K. (1971). Polevoe izuchenie nazemnykh bespozvonochnykh. Moscow: Vysshaia shkola, 424.
  14. Krebs, Ch. J. (1998). Ecological Methodology. Benjamin-Cummings Publishing Company, 715.
  15. Alekseev, A. V., Arnoldi, L. V., Gureva, E. L. et. al.; Bei-Bienko, G. Ia. (Ed.) (1965). Opredelitel nasekomykh evropeiskoi chasti SSSR. Vol. 2: ZHestkokrylye i veerokrylye. Moscow-Leningrad: Nauka, 668.
  16. Coiffait, H. (1974). Coléoptères Staphylinidae de la région Paléartique occidentale. II. Sous famille Staphylininae, Tribus Philonthini et Staphilinini. Nouvelle Revue d’Entomologie, 593.
  17. Coiffait, H. (1978). Coléoptères Staphylinidae de la région Paléartique occidentale. III. Sous famille Staphylininae, Tribu Quediini, Sous famille Paederinae, Tribu Pinophilini. Nouvelle Revue d’Entomologie, 367.
  18. Lohse, G. A., Freude, H., Harde, K. (1964). Staphylinidae I (Micropeplinae bis Tachyporinae). Die Käfer Mitteleuropas. Krefeld: Goecke & Evers, 4, 1–247.
  19. Lohse, G. A., Freude, H., Harde, K. (1974). Staphylinidae II (Hypocyphtinae und Aleocharinae). Die Käfer Mitteleuropas. Krefeld: Goecke & Evers, 5, 1–304.
  20. Stocker, G., Bergmann, A. (1977). Ein Modell der Dominanz strucktur und seine Adwendung. 1. Modellbildung. Modellrealisierung. Dominanz klassen. Arch.Naturschults. U. Launds chafts forsung, 17, 1–26.
  21. Kascheev, V. A. (1985). Klassifikatsiia zhiznennykh form imago stafilinid (Coleoptera, Staphylinidae). Materialy X sezda VEO, 65–67.
  22. Kascheev, V. A. (1999). Klassifikatsiia morfologicheskikh tipov imago stafilinid. TETHYS Entomological Research, 1, 157–170.
  23. Vtorov, P. P., Drozdov, N. N. (2001). Biogeografiia. Moscow: Visshaia shkola, 301.

##submission.downloads##

Опубліковано

2020-06-30

Як цитувати

Lutskа M., & Sirenko, A. (2020). Екологічні особливості угруповань стратобіонтних жуків-хижаків (Coleoptera: Staphylinidae) у екосистемах букових лісів нижнього лісового поясу гірського масиву Ґорґан. ScienceRise: Biological Science, (3 (24), 29–34. https://doi.org/10.15587/2519-8025.2020.214189

Номер

№ 3 (24) (2020)

Розділ

Біологічні науки

Ліцензія

Авторське право (c) 2020 Marіana Lutskа, Artur Sirenko

Creative Commons License

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.

Наше видання використовує положення про авторські права Creative Commons CC BY для журналів відкритого доступу. 

Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:

1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons CC BY, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.

2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.