Синдром професійного вигорання викладачів закладів вищої освіти як наслідок дистанційного навчання

Анотація

У статті досліджується проблема синдрому професійного вигорання викладачів закладів вищої освіти (ЗВО) в умовах дистанційного навчання. З переходом на онлайн-формат викладання під час пандемії COVID-19 та воєнного стану в Україні, багато викладачів зіткнулися з підвищеним рівнем стресу та емоційного виснаження. Метою дослідження є виявлення основних чинників, що сприяють розвитку синдрому професійного вигорання серед викладачів ЗВО під час дистанційного навчання, та розробка рекомендацій для його запобігання. У статті проаналізовано сучасні наукові підходи до визначення та вимірювання професійного вигорання, зокрема методики К. Маслач та С. Джексона. Розглянуто вплив дистанційного навчання на емоційний стан викладачів, зокрема труднощі у встановленні емоційного контакту з студентами, збільшення навантаження через необхідність освоєння нових технологій та адаптації навчальних матеріалів до онлайн-формату. Особливу увагу приділено аналізу досліджень, які вказують на високий рівень емоційного виснаження та деперсоналізації серед викладачів, що працюють дистанційно. На основі анкетування з використанням методики MBI-ES виявлено, що 65% респондентів демонструють високий рівень емоційного виснаження, 45% – втрату мотивації до викладання, а 53% – нездатність до психологічного відновлення. Вигорання виявляється у формі хронічної втоми, дратівливості, апатії, зниження продуктивності. Особливо вразливою групою є викладачі з досвідом дистанційної роботи менше ніж п’ять років. Встановлено, що ключовими чинниками вигорання є перевантаження роботою, соціальна ізоляція та недостатня технічна підтримка. Рівень деперсоналізації досягає 53%, що негативно впливає на якість освіти. Лише 20% опитаних зберегли або підвищили професійну ефективність. 75% не мають доступу до програм психологічної допомоги. Запропоновано комплекс заходів для профілактики та подолання синдрому професійного вигорання, включаючи організацію психологічної підтримки, професійного розвитку та впровадження гнучких графіків роботи. Наголошується на важливості створення сприятливого робочого середовища та підтримки з боку адміністрації закладів освіти для збереження психічного здоров'я викладачів в умовах дистанційного навчання. У статті також визначено перспективні напрями подальших досліджень, зокрема розробку індикаторів ранньої діагностики вигорання, порівняльний аналіз між освітніми системами різних країн, а також оцінку ролі керівників ЗВО в зниженні стресового навантаження на викладачів. Серед обмежень дослідження – обмежена вибірка респондентів, фокус лише на одному етапі пандемії та регіональні особливості української системи вищої освіти, що потребує обережності у генералізації результатів