ЛИХІ ПОБАЖАННЯ ЯК УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРНА ТРАДИЦІЯ

Автор(и)

  • Yulia Demianova кандидат філологічних наук, Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Україна

DOI:

https://doi.org/10.32461/2226-3209.3.2014.138107

Ключові слова:

прокльони, українська мова, культура, традиції, звичаї

Анотація

Прокльони – частина фольклорної спадщини українського народу. Метою даного дослідження є аналіз проклять як української культурної традиції та виявлення їх витоків. Автор припускає, що всі прокльони можна розділити як мінімум на три групи: вербальні формули, які дуже тісно пов'язані з культурою, традиціями, звичаями, історією, міфологією, забобонами і релігією українців; прокльони, які не мають яскраво вираженого культурного коріння; "жартівливі" прокльони, які вживаються у мові для досягнення гумористичної мети. Значення прокльонів залежить від контексту. У статті стверджується, що основні соціокультурні функції прокльонів – це педагогічна, або дидактична, терапевтична і регулятивна. Також показано, що в даний час прокльони продовжують активно використовуватися у всіх сферах життя.



##submission.downloads##

Опубліковано

2016-08-29

Номер

№ 3 (2014)

Розділ

Відгуки. Рецензії. Повідомлення

Ліцензія

Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:

1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.

2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.

3.Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи.