МИСТЕЦЬКИЙ СИНТЕЗ В АРХІТЕКТУРНІЙ ФОРМІ: ВІД ТОТАЛІТАРНОГО ДО ІНДИФЕРЕНТНОГО

Анотація

Мета статті полягає у досліджені  проблеми стилів та стильових відносин, що призвели до об‘єднання та злиття самостійних  напрямків у образотворчому мистецтві та архітектурі періоду зародження та становлення соціалістичного реалізму. Особливості появи і розвитку синтезу мистецтв в СРСР і його найбільшій республіці – Україні досі залишаються недослідженими. У пропонованому автором тлумаченні синтезу мистецтв «радянського зразка» критерієм цілісного сприйняття стильової єдності живописних, скульптурних та архітектурних творів є тоталітарна залежність митця від підневільного соціуму. За версією автора, сприйняття  архітектурних проблем в Україні зазначеної доби розглядається у мистецтвознавчій, політичній та економічній площині і доводить злочинність ідеології тоталітаризму. Методологія дослідження задекларованої теми полягає  у об’єднанні мистецтвознавчих та історичних розвідок. Відповідно до поставлених завдань у статті застосовуються методи дослідження, що доповнюють культурологічний, історичний, мистецтвознавчий аспекти. Також були використані хронологічний аналіз та синтез, компаративний, біографічний і крос-культурний методи. Наукова новизна полягає у висвітлені і дослідженні маловідомих фактів, що підтверджують авторську доктрину стосовно викривлення у радянському соціумі такого поняття як синтез мистецтва. Об’єднання образотворчого мистецтва з архітектурою  сприймалося раніше переважно з точки зору праць радянських ідеологів, істориків, мистецтвознавців. Питання індиферентності та відсутності опору в умовах тоталітарної культурної диктатури стосовно взаємозв’язку просторових мистецтв та архітектури під кутом культурологічного трактування взагалі не розглядалися. Висновки. Аналіз архітектурних стилів, їх завдань, шляхів розвитку, визначення ролі особи у творчості (живописній, скульптурній, архітектурній), впливу соціуму і залежності від нього, співставлення часу нинішнього з подіями сімдесятилітньої давнини – є шляхом відродження істини. Результатом цієї праці стало намагання зрозуміти, дослідити і зробити правильні висновки відносно феномену синтезу українського мистецтва і архітектури довоєнних років.  Кінцевою відповіддю на поставлені запитання можуть бути лише ґрунтовні культурологічно-мистецтвознавчі розвідки, що відкриють правду про малодосліджений період української культури