ВОКАЛЬНА КУЛЬТУРА ВИКЛАДАЧІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА: ІНТЕГРАЦІЯ ДОСВІДУ КИТАЮ ТА УКРАЇНИ

Анотація

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні методик формування вокальної культури майбутніх викладачів музичного мистецтва з урахуванням українських та китайських традицій. Методологія дослідження. Для досягнення мети дослідження, використано сукупність теоретичних та емпіричних методів: аналіз філософських, педагогічних, методичних та мистецтвознавчих досліджень, нормативних документів, а також практичного досвіду викладачів вищих музичних педагогічних закладів для встановлення рівня теоретичного й практичного розв'язання проблематики наукової розвідки. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше проаналізовано сутність та методики формування вокальної культури викладача музичного мистецтва на основі інтеграції традицій та творчих практик Китаю та України. Висновки. Взаємозбагачення культурних зв’язків різних народів світу дає змогу більш ефективно розвивати мистецтво співу, що полягає у його здатності забезпечувати гармонію інтелектуального, емоційного розвитку особистості; сприяти вдосконаленню усіх її сутнісних сил, якостей та різноманітних здібностей, процесів мислення та творчої діяльності, зростанню внутрішнього потенціалу; розвивати її пізнавальну й творчу активність, емоційну чутливість, естетичні потреби і смаки; стимулювати прагнення до самовдосконалення. Вокальна культура ґрунтується на кращих унікальних традиціях національної виконавської майстерності, опанування якої дає змогу переносити її на умови співацького навчання учнів і закладення у них основ вокальної культури. Одними з найважливіших критеріїв сформованості вокальної культури визначено  міру сформованості позитивного емоційно-мотиваційного ставлення до співацького навчання та ступінь сформованості фахових знань та вміння оперувати прийомами вокальної роботи (мистецька ерудиція; знання культурних та вокальних, зокрема, національних традицій).