ТВОРЧА СПАДЩИНА УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ КІНЦЯ ХІХ–ПОЧАТКУ XX СТ.: ВОКАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКИЙ АСПЕКТ

Анотація

Мета статті – дослідити художньо-виховний потенціал творчого доробку українських композиторів кінця XIX ‒ початку XX століття  Д. Січинського, Л. Ревуцького, Я. Барнича, П. Сениці. Методологія дослідження передбачає застосування історико-хронологічного, біографічного підходів, а також таких методів дослідження, як аналітичний, компаративний, мистецтвознавчий, що дозволило з’ясувати характерних ознаки вокальної спадщини вище поіменованих композиторів (опора на фольклорну основу, глибина і гуманістична спрямованість художнього змісту, образна єдність поетичного і музичного висловлювання); відтворити та зіставити основні музичні образи та проаналізувати їх образно-емоційне розгортання. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше з’ясовано сутність художньо-виховного потенціалу вокальної спадщини українських композиторів кінця XIX – початку XX ст. шляхом структурування жанрово-стильової палітри композиторів та виокремленні мелодичних нюансів, поліфонічної виразності, ладотонального вирішення та дотримання законів єдності поетичної і музичної архітектоніки. Висновки. Вокальна спадщина українських композиторів кінця XIX – початку XX століття містить великий художньо-виховний потенціал, який ґрунтується на таких характерних ознаках, як: глибина і гуманістична спрямованість художнього змісту, прагнення глибоко та правдиво відтворити в музиці літературний текст, образна єдність поетичного і музичного висловлювання; відтворення національного мислення у створенні гармонії, опора на фольклорну основу; відтворення барвистої гами почуттів, емоційних станів людини, їх контрастне зіставлення.