ОСВІТНІ ПРОЦЕСИ ЯК ОСНОВА СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ В ПЕРШІЙ ЧЕХОСЛОВАЦЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ (1918-1938 РР.)

Анотація

Мета статті полягає у з'ясуванні місця та ролі релігійної та світської освіти в процесі міжкультурного діалогу при становленні правової культури перехідного періоду в державі, зокрема періоду діяльності Першої Чехословацької республіки. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні методи, принципи та підходи до визначення конституційно-правового закріплення статус держави і церкви в Першій Чехословацькій Республіці. Зокрема, для дослідження понятійного апарату, визначеного темою статті, застосовувався формально-логічний метод. Функціональний та порівняльно-правовий методи використано для порівняльного аналізу правової культури та правосвідомості в Першій Чехословацькій Республіці У процесі дослідження правової культури та правосвідомості як елементу культури в державі застосовувався структурно-функціональний метод. Найважливішим є історико-ретроспективний метод. Цей метод дозволив конкретизувати раніше згадуваний методологічний принцип історизму та пізнати закономірності генезису правової культури та правосвідомості в Першій Чехословацькій Республіці. Наукова новизна полягає у системному аналізі чинників, які впливають на культурно-освітній процес при формуванні правосвідомості громадян. При цьому, вперше встановлено, основним чинником історико-культурного процесу в Першій Чехословацькій Республіці, формування правової культури та правосвідомості був католицизм. Саме він також вплинув на конституційно-правове закріплення права на освіту і виховання, відбулася зміна виховного ідеалу: духовне життя людини стало предметом глибокого вивчення і набуло першочергового релігійного значення. Висновки. В Першій Чехословацькій республіці культурно-освітній процес виконував роль парадигми міжкультурного діалогу осіб з різними етнічними, мовними та релігійними походженнями. Роль освіти в цьому контексті визначається як стратегічний ресурс для поліпшення добробуту осіб при формуванні толерантності та взаємоповаги у  процесі дотримання основних прав та свобод громадян. Міжкультурний діалог, у даному випадку, - це сукупність компонентів, зокрема духовної та світської освіти, при формуванні в людини поваги до мови, віросповідання, культури та світогляду інших.