ХОРЕОГРАФІЯ ЯК ЗАСІБ ВИРАЖЕННЯ ПОЛІЖАНРОВИХ ХУДОЖНІХ ФОРМ

Анотація

Метою роботи є визначення особливостей хореографії як засобу вираження поліжанрових художніх форм. Методологія дослідження полягає у застосуванні діалектичного, аналітичного методів для визначення поняття поліжанровості у хореографії, виокремлення його особливостей та форм (синтезовані, інтеграційні форми та імпровізацію); функціонально-інструментальний – дослідження трансформацій форм танцю та їх впливу на зміни естетичних смаків та уподобань глядачів; компаративістський –визначення змісту понять «жанр», «поліжанровий» через розуміння мистецтва хореографії. Наукова новизна полягає у тому, що уперше досліджено закономірності поліжанровості хореографії на сучасному етапі становлення українського суспільства. Висновки. У результаті дослідження, зроблено висновок, що поліжанровість хореографії – це сучасний дух індустріального та постіндустріального суспільства. Поліжанровість була притаманна більшості культурних епох, однак найбільш інтенсифікувалась на зламі XX ст. Простіші танцювальні форми, які були пов’язані з практичною трудовою діяльності людини, відповідними віруваннями та обрядами, з їх світоглядом є більш історичним трансфером у минуле. Встановлено, що постмодерне сприйняття світу людиною відображається у поліжанровості, насиченості, еластичності та складності усіх засобів сучасної хореографії. Визначено, що поліжанровість хореографії може виступати як прийом, метод, що здатний змінити жанровий напрям твору, визначити його як щось нове, інноваційне. Більшість видів танців є синтетичними утвореннями, що вказують на поліжанровість як базове підґрунтя створення нових жанрів. Встановлено, що  поліжанровість у хореографії – складне та багатоаспектне явище, яке вказує на таку властивість культури як самоорганізація та саморегулювання. При чому поліжанровість відбувається як при взаємодії тільки жанрів хореографії так і за допомогою засобів хореографії та інших видів мистецтв. Цікавим явищем є можливість взаємопроникнення жанрів різних епох.