«ЛІТУРГІЙНИЙ РУХ» ТА ЙОГО РОЛЬ У ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІЙ КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІЙ ТА МУЗИЧНІЙ ТРАДИЦІЇ XIX-XX СТ.

Анотація

Мета роботи – виявлення специфіки «Літургійних рухів» Європи XIX – початку ХХ ст. у процесах відродження візантійства і пролонгації візантійського концепту в західноєвропейській культурі і музиці. Методологія роботи спирається на комплекс методів (міждисциплінарний, історико-культурологічний, генетичний, контекстуально-аналітичний, герменевтичний та ін.), що виявляє східнохристиянські (візантійські) стимули розвитку європейської духовно-художньої традиції Нового часу. Наукова новизна роботи визначена тим, що в ній вперше обґрунтовано роль Оксфордського, Літургійного рухів і споріднених з ними в процесах виявлення східнохристиянської духовно-мистецької якості, що живили культуру і музичне мистецтво європейського романтизму і модерну. Висновки. Наведений огляд християнських рухів XIX–XX ст. («Літургійний рух», старокатолицтво, «Оксфордський рух», ідеї «Західного православ’я» І. Овербека тощо), свідчить про інтенсивність духовно-християнського життя Західної Європи, а також про значущу роль у згадуваних процесах східнохристиянського фактору. Природним наслідком подібних процесів стало відродження доримської християнської обрядовості (галльської, кельтської, мосарабської та ін.), що зумовило наукове вивчення стародавніх богослужбово-співочих традицій та їх специфіки. Подібного роду ренесанс «теургічної» якості християнської богослужбової практики обумовив і повернення до традиціоналізму в його високому духовному розумінні, що позначилося на специфіці музичної творчості представників цієї епохи, в межах якої індивідуалізм авторського самовираження поступається місцем процесам нівелювання даної якості, обумовленим залученням до відроджуваних духовно-музичних цінностей «простого серйозного співу» і сакрального «храмового синтезу мистецтв».