ГЕНЕЗА ТА РОЗВИТОК СЦЕНІЧНОГО БАЛЬНОГО ТАНЦЮ (VІІІ ст. до н.е. – ХVІ ст. н.е.)

Анотація

Мета статті – виявити особливості зародження та специфіку еволюції сценічних форм бального танцю за доби Античності, Середньовіччя та Ренесансу. Методологія дослідження. Дослідження генези та розвитку сценічного бального танцю здійснено на основі синтезу культурологічного та мистецтвознавчого методологічних підходів, що посприяли осмисленню процесу формування та еволюції сценічних форм бального танцю в історичній ретроспективі, проведенню аналізу особливостей сценічних танців Античності, Середньовіччя та Ренесансу; вивченню та виявленню композиційного вирішення театралізованих вистав бальної хореографії. Наукова новизна. Досліджено та проаналізовано процес формування, становлення та розвитку сценічного бального танцю в контексті специфічних типів художнього мислення доби Античності, Середньовіччя та Відродження, в яких відображаються не лише ідеологічні потреби та уявлення, співвідношення сценічного танцювального мистецтва з дійсністю, а й визначається сукупність принципів хореографії в їх теоретичному та практичному втіленнях. Висновки. Дослідження виявило, що сценічні форми танцю побутували з античних часів та мали ряд характерних відмінностей від народних танців. Бальний танець як історичне явище з’явився у ХІІ ст. із побутових форм народного танцю, що зумовило його масштабну популяризацію та посприяло становленню на певному історичному етапі розвитку суспільства з посиленням соціального розшарування. Процес професіоналізації аматорського побутового, тобто формування придворного бального танцю, відбувався в безпосередньому поєднанні з театральними формами сценічного танцю. Наявність багатьох різноманітних творчих позицій та художньо-виражальна необхідність посприяли становленню різноманітних форм сценічного танцю. Проведення аналізу специфіки сценічних хореографічних постановок бальних танців в історичній ретроспективі засвідчило, що не зважаючи на чітку межу між соціальними (бальними) та театральними танцями, що відрізняються за характером та функціями, вони все ж зберігають багато спільного: набір кроків та термінологія опису, риси притаманні малюнку танців. Проте орієнтування танцюристів на глядача, відповідно до сценічного простору та певних привнесених елементах театральності, засвідчують наявність відмінних характеристик.