М. ЛИСЕНКО ТА О. РУСОВ: ПОДВИЖНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ У ПРОЦЕСІ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Анотація

Мета статті – розкрити специфіку міжособистісної комунікації Миколи Лисенка та Олександра Русова, дослідити напрями різнобічної діяльності митців, простежити їхні взаємовпливи та визначити роль діячів в українському націокультурному процесі другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Методологія дослідження базується на поєднанні взаємодоповнюючих методів: міждисциплінарного, який є інтегруючим чинником цілісного осмислення матеріалу; системного – для уточнення ключових категоріальних понять, а також історичного, культурологічного та джерелознавчого. Наукова новизна. Здійснено новий погляд на особу М. Лисенка крізь призму міжособистісної комунікації з О. Русовим; виявлено спільну ідеологічну платформу та особливості співпраці митців; розкрито їх різнобічну культурницьку діяльність; визначено взаємовпливи та роль у розвитку й збереженні української культури. Висновки. Досліджуючи міжособистісну комунікацію М. Лисенка та О. Русова розкривається різнобічна культурницька та просвітницька діяльність митців, висвітлюються яскраві сторінки української історії, визначаються головні засади процесу національно-культурного відродження  України другої половини ХІХ – початку ХХ століття. М. Лисенко та О.Русов як активні громадські діячі відіграли значну роль не тільки у популяризації та розвитку, а й у збереженні української культури. Це реалізувалося в таких напрямах їх подвижницької діяльності як фольклористичному, філологічному, видавничому та театральному. Спільною ідеологічною платформою митців стала народницька концепція, яка, власне, і визначила вектори їх співпраці в націокультурному процесі.