Генеза Ча-ча-ча в контексті особливостей латиноамериканської програми спортивного бального танцю

Анотація

Мета статті – виявити особливості розвитку кубинського танцю Ча-ча-ча в історичній ретроспективі, охарактеризувати техніку виконання та емоційно-сенсове наповнення хореографії крізь призму специфіки латиноамериканської програми спортивного бального танцю. Методологія дослідження. Застосовано метод аналізу і синтезу, систематизації та теоретичного узагальнення, історико-культурний метод, жанрово-типологічний метод, метод мистецтвознавчого аналізу та метод стильового підходу. Наукова новизна. Досліджено історію зародження, формування та розвитку кубинського танцю Ча-ча-ча на основі закордонних теоретичних джерел; уточнено процес його стандартизації та розглянуто техніку виконання відповідно до чинного силабусу латиноамериканської програми спортивного бального танцю міжнародного стилю; проаналізовано аспект емоційно-сенсового наповнення латиноамериканського бального танцю загалом і Ча-ча-ча зокрема, а також простежено зв’язок з колоніальною та плантаційною культурою. Висновки. Виникнення танцю Ча-ча-ча безпосередньо пов’язане з розробкою наприкінці 40-х – на початку 50-х рр. ХХ ст. кубинським музикантом Е. Йорріном нового жанру, відомого спочатку як Неодансон (згодом Ча-ча-ча). Хореографічна лексика Ча-ча-ча, що в автентичному варіанті являє собою синтез африканських танцювальних елементів з елементами колоніальної плантаційної і народної кубинської культури, у процесі стандартизації Імперським товариством вчителів танців, за ініціативи П. Цурхера-Марголє, а також подальшої еволюції відповідно до специфіки розвитку латиноамериканської програми спортивного бального танцю міжнародного стилю, зазнала певних трансформацій щодо техніки виконання та стилістики. Характерними ознаками автентичного кубинського Ча-ча-ча, що збереглися в змагальному варіанті, є заземлення, артикуляція ніг, рухи стегнами, кубинський рух і хронометраж, проліритмічність, сенсорність, динаміка, грайливість та ін.