ЛІТУРГІЧНИЙ САКРАЛЬНИЙ ТЕКСТ У СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ І НОВОЧАСНІЙ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ КУЛЬТУРНІЙ ПАРАДИГМІ
DOI:
https://doi.org/10.32461/2226-3209.3.2018.147484Ключові слова:
літургічна музика, сакральний текст, парадигма культури, європейський культурний простір, церковні таїнства, Середньовіччя, Новий та Новітній час.Анотація
Метою статті є створення цілісної картини трансформації форм літургічних текстів як репрезентантів сакрального від Середньовіччя до Новітнього часу в контексті середньовічної і новочасної його парадигм. Методологія дослідження полягає в поєднанні історико-культурного, компаративного, літургічного, контекстуального методів, за допомогою яких було охарактеризовано специфіку богослужбових текстів різних християнських конфесій від Середньовіччя до сучасності як репрезентантів сакрального. Наукова новизна полягає в тому, що в українській науці вперше було показано механізми трансформації форм сакральних текстів у літургічній музиці від Середньовіччя до Нового й Новітнього часу. Висновки. У Середньовіччі сакральний текст богослужіння виступає як синкретична єдність вербального і трансцендентного, де останнє репрезентується через естетичний компонент. Релігійна комунікація у середньовічному богослужінні відбувається через трансцендентний вимір таїнства Євхаристії, в якому пріоритетною є молитовно-медитативна функція, а проголошення Слова Божого знаходиться на другому плані. Антропоцентричний вимір культури Нового часу видозмінив форму вияву сакрального в церковному мистецтві, що призвело до відокремлення вербального компонента від трансцендентного і, відповідно, від естетичного. В нових протестантських церквах видозміна пов’язана з відмовою від таїнства як трансцендентного виміру обряду і ознаменована посиленням вербального чинника через проголошення Слова Божого у проповіді. В традиційних церквах при збереженні класичного сакраментального богослов’я спостерігається двовекторність у використанні богослужбових текстів, коли протягом XVII–ХХ ст. поперемінно актуальності набувають відправи або сакральною, або національними мовами.
Посилання
Бодак В. А. Релігія як феномен універсуму культури: християнський контекст : автореф. дис. … д-ра філос. наук : 09.00.11 «Релігієзнавство» / В. А. Бодак – К. : ІФ ім. Г.С. Сковороди, 2006. – 32 с.
Кунцлер М. Літургія Церкви (Серія «Аматека. Підручники богослов’я») / М. Кунцлер; пер. з нім. мона-хині Софії. – Львів : Свічадо, 2001. – 616 с.
Мечковская Н. Язык и религия / Н. Мечковская // Лекции по филологии и истории религий. – М. : Тор-говый дом Гранд, 1998. – 350 с.
Попович М. В. Нарис історії культури України / М. В. Попович Київ: АртЕк, 1998. – 728 с. (Трансфор-мація гуманітарної освіти в Україні).
Рабус А. Перевод или перенесение? Духовные песни между языковой сакральностью и популярнос-тью // ΚΑΛΟΦΩΝΙΑ / А. Рабус // Науковий збірник з історії церковної монодії та гимнографії. – Львів : Вид-во УКУ, – 2010. – №5. – С. 196–204.
Шелюто В. М. Проблема сакрального в естетичному процесі: автореф. дис. … д-ра філос. наук: 09.00.08 «Естетика». / В. М. Шелюто – Луганськ : СНУ імені Володимира Даля, 2010. – 43 с.
Liturgické jazyky v duchovnej kultúre Slovanov. Monotematický súbor štúdií / Žeňuch P. et al. (red.). – Bratislava, 2017. – 368 s.
Pawlak I. Muzyka liturgiczna po soborze Watykańskim II w świetle dokumentów Kościoła. Wyd. 2-e, poprawione i uzupełnione. / I. Pawlak – Lublin : Polihymnia, 2001. – 472 s.
Stern D. Tradition und Traditionalismus im konfessionellen Kontakt: Die ruthenischen geistlichen Lieder in ihrem Verhältnis zur byzantinisch-slavischen Hymnographie / D. Stern // Dedičstvo duchovnej piesňovej kultúry medzi slovanským Východom a Západom. – Bratislava, – 2013. – S. 37–66.
Bodak, V. A. (2006). Religion as Phenomenon of Universum of Culture: Christian context. Extended abstract of doctor’s thesis. Kyiv: H. S. Skovoroda Philosophy Institute [in Ukrainian].
Kunzler, М. (2001). Liturgy of the Church. (Nun Sofia, Trans). Lviv: Svichado [in Ukrainian].
Mechkovskaya, N. (1998). Language and religion. Lectures on philology and history of religions. Moscow: Torgovyj dom Grand [in Russian].
Popovych, M. V. (1998). Essay on the history of Ukrainian culture. Kyiv: ArtEk [in Ukrainian].
Rabus, A. (2010). Translation or transfer? Spiritual songs between language sacredness and popularity // ΚΑΛΟΦΩΝΙΑ. Scientific collection on the history of church monody and hymnography, 5, 196-204 [in Ukrainian].
Sheluto, V. M. (2010). The problem of sacred in an aesthetic process. Extended abstract of doctor’s thesis. Luhansk: Volodymyr Dahl East-Ukrainian National University [in Ukrainian].
Liturgické jazyky v duchovnej kultúre Slovanov. Monotematický súbor štúdií (2017). P. Žeňuch P. et al. (Ed.). Bratislava [in Slovak].
Pawlak, I. (2001). Muzyka liturgiczna po soborze Watykańskim II w świetle dokumentów Kościoła (2th ed.). Lublin: Polihymnia [in Polish].
Stern, D. (2013). Tradition und Traditionalismus im konfessionellen Kontakt: Die ruthenischen geistlichen Lieder in ihrem Verhältnis zur byzantinisch-slavischen Hymnographie. Dedičstvo duchovnej piesňovej kultúry medzi slovanským Východom a Západom, 37–66 [in German].
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3.Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи.