Музеї Тернопільщини в епоху соціальних мереж: від збереження до взаємодії

Анотація

Мета дослідження. Стаття присвячена актуальній темі ролі музеїв у сучасному суспільстві, яке характеризується широким використанням соціальних мереж як основного каналу комунікації та інформації. Методологія дослідження полягає в застосуванні загальнонаукових та спеціальних методів дослідження: аналізу, синтезу, узагальнення, систематизації матеріалів, індукції та дедукції. Новизна дослідження полягає в комплексності дослідження активності музеїв Тернопільщини в соцмережах. Автори досліджують, як музеї адаптуються до нових вимог аудиторії та використовують соціальні мережі як інструменти для залучення відвідувачів, популяризації культурної спадщини та створення діалогу з громадськістю. Стаття базується на порівняльному аналізі досвіду різних музеїв, які використовують соціальні мережі для реалізації своєї місії. Автори висувають гіпотезу, що музеї в епоху соціальних мереж переходять від збереження до взаємодії, стаючи не лише культурними, а й соціальними інституціями. Висновки. Автори статті підкреслюють, що музеї є важливими носіями культурної пам’яті та ідентичності, але їхня роль змінюється у зв’язку з поширенням цифрових технологій та соціальних мереж. Соціальні мережі надають музеям можливості для збільшення видимості, привабливості та доступності, а також для збору зворотного зв’язку, врахування потреб та інтересів аудиторії, формування спільнот та партнерств. Автори аналізують, як музеї використовують соціальні мережі для різних цілей, таких як інформування, освіта, розвага, просування, залучення, співпраця та соціалізація. Автори також розглядають, які виклики та переваги несе використання соціальних мереж для музеїв, такі як зміна ролі відвідувачів, конкуренція з іншими джерелами інформації та розваг, необхідність підтримувати актуальність та якість контенту. В статті зроблено висновок, що музеї в епоху соціальних мереж повинні переглянути свою місію та стратегію, щоб відповідати сучасним тенденціям та очікуванням аудиторії. Визначено, що музеї повинні переходити від збереження до взаємодії, тобто ставити в центр не лише експонати, а й людей, які їх відвідують, створюючи для них можливості для навчання, спілкування, участі та співтворчості