Аналіз тенденцій виробництва і залежності урожайності жита озимого від попередників та норми висіву

Анотація

Мета і задачі дослідження. Дослідити тенденції обсягів і факторів виробництва озимого жита в господарствах Харківської області, проаналізувати вплив окремих технологічних чинників (а саме, попередників та норми висіву насіння) на урожайність цієї зернової культури.

Матеріали і методи дослідження. У якості вихідної бази нами використано дані статистичних збірників «Сільське господарство Харківської області», статистичних бюлетенів «Основні економічні показники виробництва продукції сільського господарства в сільськогосподарських підприємствах». Основними методами при виконанні аналізу були методи зведення статистичних даних, абсолютних і відносних величин, середніх величин і показників варіації, рядів динаміки, табличний і графічний методи. Для аналізу впливу попередників і норм висіву на урожайність використані такі методи: польові – для проведення оперативного обстеження посівів, проведення основного обстеження, визначення структури урожаю жита озимого, визначення росту й розвитку рослин, визначення врожайності, ведення фенологічних спостережень; математично-статистичні методи для оцінки достовірності отриманих результатів досліджень - (дисперсійний аналіз, кореляційний аналіз).

Обговорення результатів. За 1990 – 2021 рр. найбільші площі посіву жита озимого у господарствах Харківської області були відведені у 1990 р. – 17218 га, найменші – 1900 га у 2018 р. Згідно економічної теорії, розмір посівної площі жита є екстенсивним фактором розвитку зерновиробництва, середнє значення якого за досліджуваний період становило 7102 га. Ступінь коливання абсолютного розміру посівних площ цієї сільськогосподарської культури дуже високий, про що свідчить коефіцієнт варіації 65,6%. Найменшого ступеня коливання зазнає урожайність жита озимого (коефіцієнт варіації 24,5%), розмір якої коливається від 15,4 ц/га у 2010 р. до 38,3 ц/га у 2020 р. Вважаємо, що це є не дуже добрим знаком, оскільки за 32 роки можна було винайти резерви збільшення урожайності цієї культури як показника інтенсивного зростання – тобто зростання виробництва виключно за рахунок підвищення продуктивності одиниці земельної площі. У 1990 р. під посіви жита озимого у Харківській області відводилося 17218 га землі, що у 8,3 рази більше за показники 2021 р. Протягом досліджуваного 32-річного періоду посівна площа скорочувалася щорічно приблизно на 610 га або 9%. Лінійна регресійна модель залежності урожайності жита озимого (по соняшнику) показує, що при збільшенні норми висіву насіння з 4 до 5 млн шт/га отримуємо приріст урожайності у розмірі 2,7333 ц/га. При зростанні норми висіву насіння да 6 млн. шт/га урожайність зменшується на 4,1 ц/га.

Висновки. Інтенсифікація виробництва зерна жита озимого треба пов’язувати із випереджаючими темпами зростання урожайності порівняно із ростом витрат на забезпечення цього росту. Вирівнювання динамічного ряду урожайності жита озимого за рівнянням параболи четвертого порядку показало, що з імовірністю 0,95 можна зазначити періоди спаду теоретично очікуваної урожайності з 1990 р. по 2005 р. (з 32,2 по 18,3 ц/га) і з 2016 р. по 2019 р. (з 31 ц/га до 27,44 ц/га). Також маємо періоди росту урожайності у 2010  - 2015 рр. (з 21,6 ц/га по 31 ц/га) та в останні два роки у 2020 – 2021 рр. (з 30,4 ц/га до 38,5 ц/га). Не рекомендуємо використання в якості попередника жита озимого сафлору красильного, який сприяє зниженню врожайності за рахунок меншого вмісту вологи в ґрунті, що спричиняють більша густота посіву сафлору красильного та більш пізні строки його збирання в порівняні з соняшником.