Феномен самоефективності сучасного вчителя у світлі теорії синергії

Анотація

У статті актуалізується питання щодо важливості переорієнтації власної професійної діяльності педагога у напрямі пріоритету механізмів самореалізації, саморозвитку, саморегуляції, необхідних для його професійно-особистісного самовдосконалення. Наголошено на важливості розвитку феномену самоефективності вчителя як основи розкриття його власного потенціалу, що націлює на духовну активність та отримання ефективного результату у професійній діяльності, а також як важливий інструмент модернізації вітчизняного освітнього простору. Виокремлено та проаналізовано сутність понять «самоефективність», «педагогічна самоефективність». Так, зазначено, що самоефективність слід характеризувати такими ознаками, як: рефлексивність та усвідомленість; результативність та націленість на успіх; керованість та послідовність; здатність до самооцінювання; мобільність, гнучкість та прогнозованість тощо. Механізм розвитку самоефективності педагога розглянуто з позицій синергетичного підходу, з урахуванням основних принципів синергетичної парадигми в освіті. Акцентовано увагу на можливостях синергетики для педагогічної науки в аспекті розгляду відкритих систем (педагог, педагогічний колектив, педагогічна система в цілому), здатних до самоорганізації. Встановлено, що будь-який педагог у синергетиці може віднайти для себе смислові ключі щодо побудови власної траєкторії управління розвитком самоефективності. Слід розглядати вчителя як продуктивного суб’єкта власної професійної діяльності. Схарактеризовано сутнісні ознаки самоефективного вчителя як синергетичної системи. Зроблено висновок, що саме самоефективний педагог у теорії синергії постає як активний суб’єкт професійної діяльності та агент змін у руслі реформації загальноосвітнього навчального закладу, та доведено доцільність розвитку у нього таких ознак та властивостей, як: позитивне сприйняття дійсності; прийняття себе, інших та оточуючий світ в цілому якими вони є і якими вони можуть бути у майбутньому; уміння ставити мету, долати професійні та життєві труднощі з установкою на самозміну; прояв екзистенційної спонтанності, безпосередньості щодо розв’язання педагогічних задач; впевненість у власному професійному та духовному потенціалі як внутрішньому ресурсі саморуху та саморозвитку; здатність реально і адекватно оцінювати себе, бачення як власних позитивних якостей, так і недоліків тощо