АЛЬТЕРНАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК МЕТОД НАСНАЖЕННЯ ТА МОТИВАЦІЇ КЛІЄНТА ДО ЗМІН

Анотація

У статті розглядається метод альтернативної діяльності у технології вторинної чи третинної профілактики як спосіб наснаження та формування мотивації клієнта до зміни проблемної поведінки. Його пропонують використовувати при попередженні та подоланні девіантної та, зокрема, адиктивної поведінки підлітків та молоді (Безпалько, 2009; Журавель, 2013; Gant at al., 2000; Kelly, 2017; Rousseau et al., 2007). Попри широке застосування методу у практичній соціальній роботі, в українському науковому контексті бракує концептуалізації методу альтернативної діяльності та детальнішого опису особливостей його застосування. Метою даної статті є розкрити особливості методу альтернативної діяльності у технології профілактики як способу наснаження клієнта та формування його мотивації до змін. Цю мету було досягнуто за допомогою аналітичних методів порівняння, аналізу, синтезу та обгрунтування. Зокрема, на прикладі трьох різних випадків були проаналізовані реальні приклади застосування методу альтернативної діяльності: проект «вуличний» журнал «Просто неба» Львівської міської громадської організації «Спільнота взаємодопомоги Емаус-Оселя», що працює із безпритульними людьми (Соха & Саноцька, 2006); проекти Підліткових Життєвих Програм Белфорд Хаусу (Teen Living Programs Belfort House) у Чікаго (Kelly, 2017), проекти денного багатофункціонального центру для підлітків у процесі пробації при Борго Рагацці Дон Боско (Borgo Ragazzi Don Bosco) у Римі (Alfano, 2006). У результаті дослідження було підтверджено, що теоретичні засади ефективності методу альтернативної діяльності ґрунтуються на процесах, виявлених в рамках когнітивно-поведінкових теорій особистості: когнітивний дисонанс (Festinger, 1957), закріплення поведінки через визнання з боку значущих осіб (Bandura, 1977), зміна поведінки через внутрішню мотивацію клієнта (Prochaska & DiClemente, 1986). Крім того, метод використовує поняття, опрацьовані теоріями інтеракціонізму: соціальна роль та стигма (Goffman, 2009), зміна соціальної ролі (Blumer, 1969). У вітчизняній науковій літературі метод описаний Безпалько О.В. (2009) та Журавель Т. В. (2013) як супровідний блок програми профілактики. Метод альтернативної діяльності полягає у тому, щоб залучити особу, яка демонструє ризиковану поведінку чи перебуває у складних житттєвих ситуаціях, до специфічної позитивної активності, що не пов’язана напряму із вирішенням проблемної ситуації, але в результаті якої можуть виявитися її сильні сторони та ресурси. Виявлений потенціал особи підкріплюється заохоченням та визнанням з боку значущих для неї осіб. Таким чином, зростає самооцінка особи, відчуття само-ефективності, соціальне середовище змінюється на більш безпечне та позитивне для її розвитку, особа отримує нову соціальну роль. Когнітивний дисонанс між «старою» та «новою» соціальною роллю мотивує особу до зміни проблемної поведінки і вона сама стає готова працювати над недоліками чи змінити ситуацію. На основі цієї внутрішньо мотивації вибудовується наступний етап професійного втручання, пов’язаний вже безпосередньо із вирішенням проблемної ситуації. Для того, щоб альтернативна діяльність призвела до виявлення потенціалу особи та мотивувала її до зміни, вона повинна відповідати таким характеристикам (Cursi, 2011): базуватися на «зоні росту» особи; залишатися культурно відповідною соціальному середовищу особи; сприяти зміцненню соціальних зв’язків особи та отримати визнання значущих для неї осіб. У даному дослідженні було здійснено аналіз методу альтернативної діяльності у контексті програм вторинної та третиннї профілактики, було деталізовано алгоритм його здійснення, аргументовано актуальність методу у технології профілактики та його пропедевтичність для корекційних та реабілітаційних програм.