Духовні джерела жанру «арія» і специфіка його формування в композиторській творчості Європи та Китаю

Анотація

Мета статті - виявити загальні риси в трактуванні жанру арії і його еволюції в Європі і Китаї від Середньовіччя до початку Нового часу.Методологію статті утворюють музично-культурологічний і інтонаційно-стилістичнийаналіз, а також компаративний метод. Наукова новизна роботи визначена виявленням спільності в розвитку деяких явищ в історії музичного мистецтва різних країн, зокрема, Франції та Китаю у зв'язку з підвищеною увагою до жанру арії. Висновки. Термін «арія» в європейській музиці названого періоду мав на увазі три можливих семантичних відтінка – «ввічлива», «серйозна» і духовна. Арія виникла з практики французького храмового співу XII – XIII століть, коли гетерофонія високих частот підкреслювала високі і середні («контртенор») голоси і в якій вільний «риторичний» розвиток партії визначався духовною мелодією «тенора». Надалі арія в опері XVII століття, згідно з описом, зберегла свій зв'язок зі старою церковною співочою традицією, від якої згодом відмовилися. Разом з тим, жанр арії активно використовувався в практиці музичного театру Китаю XV – XVI століть (драма Юань, Куньцюй), в якій вокалізація зі своїми специфічними прийомами звуковидобування була щедро наповнена риторикою вигадок і декорацій, що символізувало спадкоємність високих традицій, церковної музики, і придворної лірики в епоху національного відродження після звільнення від монгольського завоювання. Арія є важливою структурною складовою європейської та китайської опери від Середньовіччя до Нового часу. Це історичнов изначило саме цей жанр базовим для представників Далекого Сходу, Тан Дуна і Юна Ісанга в їх творчому освоєнні європейської композиторської техніки і оперної форми.