ЕВОЛЮЦІЙНІ ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ФОРТЕПІАННОГО ЕТЮДУ В УКРАЇНСЬКІЙ МУЗИЦІ XIX–XX СТОЛІТЬ

Анотація

Мета роботи – виявлення поетико-інтонаційної і жанрової специфіки українського фортепіанного етюду XIX-XX ст. у контексті стильових пошуків названого періоду, а також загальної еволюції жанру. Методологічну базу роботи становить інтонаційна концепція музики в ракурсі інтонаційно-стилістичного, етимологічного аналізу, успадкованого від Б. Асаф’єва та його послідовників. Суттєвими для роботи виявилися також наступні підходи: аналітико-музикознавчий; жанрово-стильовий; міждисциплінарний, що дає можливість залучати концепції з інших сфер пізнання – філософії, мистецтвознавства, культурології та ін.; історико-культурологічний, що дозволяє виокремити ті чинники, які сприяють виявленню духовно-смислової і стильової специфіки українського фортепіанного етюду як важливої складової європейського інструменталізму XIX–XX ст. Наукова новизна статті визначена її аналітичним ракурсом, що враховує не тільки виявлення жанрово-стильової специфіки фортепіанного етюду в українській музиці кінця XIX – першої половини ХХ ст., але і його вписаність у контекст загальної еволюції жанру. Висновки. Український фортепіанний етюд XIX – XX ст. – суттєвий внесок в історичному розвитку цього жанру. Його зразки у творчості В. Косенка, Б. Лятошинського, А. Штогаренка та ін. демонструють не тільки стильові ознаки спадку названих митців, а й прилучення української фортепіанної музики до концептуально-авангардної типології етюду, що формувалася на перетині жанрово-стильових шукань європейської культури модерну (неокласицизм, бароко, романтизм) і становлення українського національного інструменталізму та виконавського мистецтва.