ПОСТГУМАНІСТИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ В ЗАКОРДОННИХ СТУДІЯХ VS КУЛЬТУРОЛОГІЯ?

Анотація

Мета статті – вивчення проблематики та дослідницької оптики неантропоцентристської антропології та привернення уваги вітчизняних культурологів й культурних антропологів до можливості їх рецепції, яка досі не відбулась. Адже за кордоном в останній третині ХХ – на початку ХХІ століття нонантропоцентристська чи постантропоцентристська антропологія перебуває в активній стадії концептуалізації та інституалізації й нині її вплив продовжує посилюватися. Методологія дослідження в рамках культурології базується на концептуальних засадах неантропоцентристської антропології, методах емпіричного – спостереження, порівняння, та теоретичного дослідження – абстрагування, аналіз, синтез, індукція і дедукція. Наукова новизна полягає у цілісному аналітичному висвітленні ґенези, сутності і взаємовідносин таких академічних трендів, як антропологія без антропоцентризму, онтологічний поворот у ракурсі перспективізму, транс- та постгуманістичні тенденції в гуманітарних дисциплінах, «поворот до матеріального», «біо/зооповорот» та ін. Наскільки нам відомо, питання про необхідність здійснення рецепції дослідницької оптики неантропоцентристської антропології культурологією також ставиться вперше. Стаття містить концептуалізовані авторські таблиці з досліджуваної тематики. Висновки. Аналізовані в статті зміни дослідницьких парадигм соціогуманітарних наук представлені системою наукових концепцій та дисциплін. Автор вважає, що рецепція проблематики досліджень неантропоцентристської антропології, розробка відповідного концептуального апарату та перегляд деяких ключових концепцій культурології з урахуванням сучасних наукових знань є своєчасним і перспективним напрямом досліджень культурології та культурної антропології. Неантропоцентристська культурологія як новий для вітчизняних досліджень напрям культурології може долучитися й до розробки та поширення оновленого розуміння спільноти, що складається не тільки з людей, але й з нелюдських суб’єктів. Корегування нині усталених у вітчизняній науці бінарних опозицій «людина – тварина», «природа – культура» на сьогодні потребує перегляду «узаконеної» картезіанською філософією Нового часу привласнення людиною статусу єдиного у світі носія таких атрибутивних характеристик розумної істоти, як агентність – здібність до дії, усвідомленого й вільного вибору, наявність складної структури суспільства, елементів культури.