СЦЕНА ЯК УНІВЕРСУМ КОМУНІКАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

Анотація

Мета роботи. Дослідження пов’язане з визначенням культурологічних  засад формування синтетичного образу в системі сучасної комунікації та розкритті сценічного простору як комунікативного феномена в контексті трансформації видовищних практик культури ХХ століття. Методологію дослідження становлять теоретико-інтерпретаційні моделі компаративного та системного підходів щодо визначення сценічного простору як цілісності культури. Наукова новизна роботи полягає у розкритті особливостей культуротворення сценічного простору у ХХ столітті, коли митці звернулися до попередніх систем художньої рефлексії, образних відзнак сцени в культурі.  Наголошено на актуальності дослідження комунікативних властивостей сцени у культурному будівництві.  Сцена може бути дистанційною, віртуальною, камерною, монументальною. Втім, сцена з категорії предметно-просторового виміру переходить в інший вимір – часовий. На сцені не можна розірвати єдність часу і простору, сцена є єдністю дії і події, а також презентує певний часопростір – хронотоп, образ людини, образ доби. Висновки. Відродження докультурного, доцивілізаційного в широкому прогресистському сенсі слова світу сцени стає засадою поліморфного визначення комунікативного виміру сценізму як такого. Сценічний простір у сучасному вимірі потребує комплексного міждисциплінарного дослідження, яке орієнтоване на дискурсивний аналіз, феноменологічні та естетичні студії категорій «сцена», «акт», «дія», «подія», «творчість» тощо. В статті лише поставлена проблема міждисциплінарного інструментарію дослідження. Подальша деталізація проблемного поля потребує окремих розвідок.

Ключові слова: культура, універсум,  сцена, дія, подія, хронотоп, сценізм.