Витоки та передумови інституалізації українського театру (кінець XIX – початок ХХ століття)
DOI:
https://doi.org/10.32461/2226-3209.3.2022.266079Анотація
Мета роботи – окреслення важливої ідейної взаємодії інституалізаційних чинників розвитку українського театру на межі ХІХ–ХХ століть. Методологія дослідження полягає в задіянні таких методів: аналізу термінології і співвідношення понять, порівняльно-аналітичного, періодизації та класифікації, візуально-аналітичного, абстрагування. Наукова новизна дослідження полягає в застосуванні інституційного підходу до еволюції українського театру у визначений історичний період, тобто на зламі епох (межа позаминулого й минулого століть). Висновки. Інституалізація українського театру відбувалася за умов, коли наприкінці ХІХ століття уряд Російської імперії, дозволяючи підконтрольне місцевій владі виконання українських п’єс, забороняв власне ідею одномовного й окремого українського театру. Однією з найбільш відомих труп українського театру була трупа М. Старицького, яка сформувалася з акторів молодшого покоління. Найважливішим її досягненням було ствердження М. Старицьким режисури як основного чинника у створенні вистави; вершиною української драми 80–90-х років XIX ст. вважають драматургію І. Карпенка-Карого, позбавлену фольклорно-етнографічної ілюстративності, але позначену рисами глибокого психологізму. Водночас П. Саксаганський був конгеніальним режисером, який застосував нові принципи сценічної інтерпретації п’єс драматурга, нові засоби мізансценування, докладного опрацювання кожної ролі. У період обмеження українського друку й мистецтва, заборони української освіти та науки саме театр узяв на себе місію пропаганди рідного слова, пісні, танцю серед широких кіл громадськості, хоча прямого доступу до українського села не мав.
Ключові слова: театр, театральне мистецтво, історія, інституалізація, інститути, ХІХ і ХХ століття.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License International CC-BY, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3.Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи.
