Духовні витоки арії, її формування в Європі та Китаї

Анотація

Метою роботи є прослідковування ґенези типології арії і притаманній їй виразності аріозного співу в її до- і позаоперного існування в порівнянні відповідних матеріалів з історії жанру в Європі і Китаї. Методологічною основою висуваємо інтонаційний підхід школи Б. Асаф’єва в Україні, як це склалося в працях О. Маркової, О. Муравської, Лю Бінцяна, з акцентуацією герменевтичного та стильово-компаративного аналізу. Наукова новизна дослідження зумовлена історичною новаційністю акцентування символічно-релігійних початків у культурі й мистецтві, що традиційно ігнорували в класичний для Європи та світу період Нового часу, а також тим, що вперше в українському й китайському музикознавстві в логічний ланцюжок наслідуваності поставлені відомості про гімнографічні та пісенно-кантові складові синкретизму, з якого на рівні ХІІ–ХІІІ в Китаї, XV–XVI століть у Європі народжується арія, згодом втягнута оперою на рівні суттєвої складової композиції. Висновок. Культура арії як закінченої виразної якості й аріозності як типу співу склалися в розвиток духовної діяльності в діаметрально протилежних культурних утвореннях Китаю і Європи. Вони історично пов’язані появою тільки в них у планетарному обсязі оперного дійства за його співочою насиченістю від початку й до кінця вистави. Для Китаю апробованим є концепт формування арії із ритуального синкретизму гімну-пісні-арії. А для європейського мислення усвідомлення арії як похідної від провізантійської гімнографії і літургійно-кантової пісенності з невід’ємною від неї вокальністю склало здобуток музикознавчих розробок останніх десятиліть. Прийняття такої концепції, вибудуваної в представленій роботі, суттєво корегує «родову відзначеність» виразності арії, традиційно розглядуваної в контексті специфіки оперного дійства.

Ключові слова: арія, жанр у музиці, опера, пісня, кант, гімн.