Епоха постмодернізму в контексті метанаративних установок
DOI:
https://doi.org/10.32461/2226-3209.4.2022.269404Анотація
Мета – визначити ключові ідеї та установи епохи постмодернізму через призму відмови від метанаративів. Методологія дослідження полягає в застосуванні методів аналізу й синтезу, систематизації фактів, порівнянні та узагальненні результатів дослідження. Методологічну основу роботи становлять положення структуралістської та постструктуралістської наратології і філософії. Наукова новизна полягає в спробі усвідомити та виявити ключові ідеї епохи постмодернізму та позначити роль метанаративів у контексті понять ідеалу, істини, універсальності. Висновки. Постмодернізм знайшов альтернативні шляхи духовного зростання, були побудовані нові форми відносин людей між собою, а також людини із суспільством. Постмодернізм «реабілітував» попередню культурно-мистецьку традицію, що активно руйнувалася в першій половині ХХ століття: реалізм, академізм, класика. Постмодернізм поєднував досвід минулого із досвідом сьогодення. Однак взаємовідображення подоб і повторів витіснило категорії метанаративів (об'єктивності, реальності, істини, універсальності, ідеалу). Так, постмодерністський мислитель, французький філософ-постструктураліст Жан-Франсуа Ліотар визначав постмодернізм як недовіру до метанаратив. Термін «метанаратив» замінив поняття «філософія історії». Метанаративи пов'язували історичні події в єдине оповідання, що охоплювало тривалі періоди часу. Використання терміна «метанаратив» в епоху постмодернізму вказувало на появу нового способу осмислення історії, культури та мистецтва відповідно до постмодерної концепції істини.
Ключові слова: постмодернізм, трансформація культури, симулякр, пародійний підхід, хепенінг, метанаратив.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3.Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи.
