ФІЛОСОФСЬКА КОНЦЕПЦІЯ ЧАСУ ТА ПРОСТОРУ ЖЕРАРА ГРІЗЕ В СПЕКТРАЛЬНІЙ МУЗИЦІ ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація

Мета статті – розкрити основні концепції Ж. Грізе щодо спектральної композиції у ХХ столітті.  Методологія дослідження полягає у використанні методів аналізу і синтезу робіт Ж. Грізе про спектральний метод в музиці ХХ століття. Використано джерелознавчий і системний підходи для вивчення взаємопов’язаних елементів при характеристиці спектрального методу у роботах Ж. Грізе. Наукова новизна роботи полягає в узагальненні результатів вивчення спектрального методу в авторській музиці із впливами конкретних звукових спектрів: атаки і загасання звуку; биття як прообразів ритмічної складової; фільтрації і фазові спотворення як прообразів мелодійної складової; інтенсивності при організації гучності. Зазначено, що результатами синтезу стає звучання штучно виробленого музичного простору з різними умовами існування в ньому природної структури звуку. У такій музиці поняття часу і простору нероздільні. Час організує події в акустичному просторі. Просторово-часова парадигма багатовимірна. В її основі є принцип організаційної єдності від рівня мікро- до макропростору. Висновки. Проаналізовано концептуальні підходи часопростору у роботах композитора французької спектральної школи Ж. Грізе. Композитор зазначив, що  звернення до лимінальної – порогової концепції часу і простору спектралізму спирається на природно-фізіологічні процеси. У трактаті Ж. Грізе «Tempus ex machina» і його однойменній композиції обґрунтовано філософське значення вісі координат системи. Для цього знадобилося проведення паралелі з теорією інформації Молля, природничо-науковим законом Вебера-Фехнера. Технології освоєння внутрішньо-звукового простору в спектралізмі призводять до нового звукового концепту – звуку як феномену життя. Перемикання планів з внутрішнього складу звуку на зовнішні чинники, перехід від мікрофонічного до макрофонічного простору дозволяють стверджувати, що звук здатний до життя і смерті, коли відправною точкою розуміння часу в музиці є його релятивізація як відмова від абсолютного значення. Це власне і є концептуальною основою в роботі Ж. Грізе, як одна із концепцій музичного часу в композиціях другої половини ХХ століття. Вони характеризуються високою долею суб'єктивізму тимчасових відчуттів.